т. ін. Передбачалось, що це нововведення буде стимулювати впровадження нової техніки, підвищення якості продукції, змусить відмовитись від поділу продукції на вигідну і невигідну. Але це не передбачало радикального реформування командно-адміністративної системи, а було спрямовано всього лише на її чергову модернізацію. Спроби одночасного посилення госпрозрахунку і адресного директивного планування, активізація економічних стимулів при одночасному обмеженні прав підприємств не могли забезпечити економіці серйозних позитивних результатів.
Поступово наростала ціла система блокування економічних важелів регулювання народногосподарських пропорцій, в результаті чого сформувався механізм соціально-економічного гальмування. Середньорічний обсяг виготовленої продукції в країні (в натуральному виразі) за 1979 - 1982 роки виявився на 40% меншим у порівняні з 1978 роком. Додаткові надходження енергоносіїв і сировини на експорт не дозволили подолати загальне розбалансування в господарстві країни. Гострий дефіцит, неможливість задовольнити потреби населення в найбільш необхідних товарах, відсутність стимулів праці - все це приводило до соціальної і фізичної деградації суспільства.
В листопаді 1982 року після смерті Л.І. Брежнєва генеральним секретарем ЦК КПРС став Ю.В. Андропов, чия діяльність була спрямована на масову заміну міністрів, секретарів обкомів і ЦК союзних республік і всебічного посилення дисципліни. Здавалось, що, змінюючи одних бюрократів на інших, можна буде встановити порядок. До порушників трудової дисципліни застосовувались різноманітні форми покарання: зменшення заробітної плати, позбавлення премій, зняття з черги при розподілі житла.
Заходи, спрямовані на наведення порядку і дисципліни, дали деякий економічний ефект. Згідно до офіційних даних, темпи росту економіки в 1983 році складали 4,2% (проти 3,1% в 1992 році), національний прибуток збільшився на 3,1%, промислове виробництво на 4%, виробництво сільськогосподарської продукції на 6%. Командні методи керівництва економікою допомогли досягти лише тимчасового успіху, але не сприяли стійкому розвитку економіки.
В економіці продовжували наростати негативні процеси. Промислові підприємства працювали в умовах постійної неритмічності поставок сировини і матеріалів. Особливо велика неритмічність протягом року відчувалась в будівництві. Лихоманило залізничний транспорт, потяги ходили з великим запізненням.
Як уже відзначалось, аграрний сектор Радянського Союзу традиційно забезпечував кошти для більш-менш стабільного функціонування інших галузей директивної економіки. Але в 1970-х роках це джерело вичерпалось, оскільки становище в сільському господарстві було складним. Не допомагали і великі асигнування в сільське господарство, значна частина яких, до речі, за рахунок штучно завищених цін на сільськогосподарську техніку і на будівництво виробничих об'єктів на селі, тут же поверталась в казну. Інша частина асигнувань ішла в буквальному смислі в пісок: в будівництво грандіозних і малоефективних тваринницьких комплексів, в непродуману меліорацію і хімізацію грунтів.
Як і раніше, велику роль в забезпеченні населення продуктами харчування відігравали підсобні господарства, які займали 1% оброблюваних земель. За офіційними даними, в 1978 році в підсобних господарствах було вирощено 61% картоплі, 29% овочів, 29% м'яса і молока, 34% яєць.
В 1982 році за ініціативою секретаря ЦК КПРС по сільському господарству М.С. Горбачова була прийнята чергова амбіційна і нереальна "Продовольча програма", виконання якої проголошувалось всенародною справою.
Країна, маючи найбільші в світі чорноземи, перетворилась у великого світового імпортера зерна. Зерно купувалось в США, Канаді, Австралії, Аргентині та інших країнах. Дивовижний факт: тонна зерна, закуплена в США, була в два рази дешевшою, ніж вироблена в Радянському Союзі.
Нездатність сільського господарства прогодувати населення своєї країни вказувала не тільки на внутрішні недоліки радянської системи, але й на загальну соціально-економічну відсталість. Так, в 1920-і роки в сільському господарстві США було зайнято 2,5-3% працездатного населення, а в СРСР — 25%. В 1970 році один працівник радянського сільського господарства виробляв 4,5 т зерна, 320 кг м'яса й 2,8 т молока на рік, в той час як один американський робітник виробляв 54,7 т зерна, 457 кг м'яса, 11,8 т молока за рік.
К.У.Черненко, обраний генеральним секретарем ЦК КПРС в лютому 1984 р., розпочав свою діяльність також із спроб розв'язати сільськогосподарські проблеми. В жовтні 1984 року була запропонована грандіозна програма меліорації: зрошення і осушення мільйонів гектарів землі, будівництво каналів, перенесення частини витоку північних і сибірських річок, а також річки Дунай на зрошення земель в центральних і південних районах країни. При цьому не враховувались не тільки величезні матеріальні затрати для реалізації цих проектів, а й екологічні наслідки, перш за все зменшення кількості води, що впадала в Льодовитий океан, і відповідно наслідки, які звідси випливали.
На початок 1980-х років стан економіки СРСР продовжував погіршуватись. Так, щорічний приріст національного продукту країни зменшився з 9% в 1965 році до 2,6% в 1982 році, а промислове виробництво - з 7,3 до 2,8%. Продуктивність праці на середину 1970-х років в радянській економіці була вдвічі меншою, ніж в США. Економіка СРСР, в цілому в 1979 році, випускала не більше 60% продукції США.
Радянська економіка була побудована таким чином, що підприємствам підвищувати продуктивність праці було просто невигідно, оскільки зростання продуктивності праці тягло за собою підвищення планових завдань і зменшення фонду заробітної плати. В результаті цього на більшості підприємств машинобудівної промисловості чисельність робітників була в 1,3-1,4 рази вищою, ніж на подібних підприємствах Заходу. Хоча точне співвідношення заробітної плати в СРСР і західних країнах визначити важко, попередні розрахунки свідчать про те, що середня заробітна плата в СРСР в 1973 році складала 168,14 дол. за місяць, в той час як у Франції — 361,64 дол., а в США — 606,51 дол.
Слід підкреслити, що наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років відбулось деяке
