В середині 1988 року було прийнято закони, за якими доз­волялось відкривати приватні підприємства більше ніж за 30-ма видами виробничої діяльності. У відповідності з цими за­конами фактично був легалізований великий сектор "тіньової економіки".

На загальній хвилі відродження демократичних ідей по всій країні стало поширюватись робітниче самоврядування, але наприкінці 1980-х років воно пішло на спад, а влада знову перейшла в руки директорів, які пізніше, в 1990-х роках, стали великою економічною і політичною силою в країні.

Характерним явищем пізньорадянського періоду був роз­виток орендних відносин, на які партійні і державні керівни­ки покладали великі надії в розрахунку на підвищення заці­кавленості працівників в результатах праці. У відповідності з Законом про оренду (квітень 1989 р.) трудовий колектив міг взяти в оренду у держави підприємство, щоб в подальшому приватизувати його шляхом викупу за досить символічну ціну.

В 1989-1991 роках загального поширення набули нові фор­ми виробничих об'єднань — концерни, корпорації, які створю­вались таким чином: група державних підприємств і під­розділів галузевих міністерств утворювали певну асоціацію. Тут поєднувались інтереси галузевих, союзних і республікансь­ких закладів та інтереси директорів підприємств. Державні заклади намагались утримати в своїх руках питання фінансу­вання і постачання, а директори — вигідно приватизувати підприємства через так звану номенклатурну приватизацію.

В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР "Про концепцію переходу до регульованої ринкової еко­номіки" і ряд інших документів, за якими передбачалась по­ступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики та системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвиток приват­ного підприємництва і т.д. Правда, реалізація цих законодав­чих актів відкладалась на рік, оскільки уряд побоювався їх впливу на погіршення ситуації в країні.

В 1988 році стало зрозумілим, що справи в економіці не покращуються, помітно зростає ціна реформ. Одним із важ­ливих чинників, який впливав на погіршення економічної си­туації, були надмірні військові витрати СРСР. Офіційна стати­стика вперто повідомляла, що на прямі військові витрати в СРСР іде не більше 7% державного бюджету, хоча всім було зрозуміло, що разом з непрямими витратами вони складають до 50% (для порівняння: 52% держбюджету СРСР витрачав на військові потреби в 1943 році, в розпал Великої Вітчизня­ної війни). Всі ці небачене великі військові витрати суттєво підривали економічний потенціал країни.

Виходячи із "нового політичного мислення" і змін, які відбу­лись на міжнародній арені, радянське керівництво здійснило ряд дій, спрямованих на зміну зовнішньої політики. Було покінчено з багаторічним поділом світу на дві протилежні систе­ми. Поступово, починаючи з 1987 року, стали укладатись дого­вори з США про знищення стратегічних озброєнь. У 1989 р. завершився вивід радянських військ із Афганістану. Радянське керівництво відкрито визнало безглуздою і шкідливою допомо­гу різним одіозним диктаторським режимам в країнах "тре­тього світу", які виступали під соціалістичними гаслами.

Окремо слід зупинитись на становищі в сільському госпо­дарстві. М. Горбачов, як ініціатор і провідний автор Продо­вольчої програми, продовжував наголошувати на збільшенні інвестицій в сільське господарство. Але при цьому зовсім не обговорювалося питання про докорінний перегляд форм гос­подарювання в цьому секторі економіки. В листопаді 1985 р. була прийнята спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про подальше вдосконалення управління агропромис­ловим комплексом", у відповідності з якою на землі з'явився єдиний "господар" — Агропромисловий комітет (АПК) і його багатолюдні структури управління (РАЛО, ОблАПО і т.д.). Над­ійшли багатомільярдні капіталовкладення із держбюджету. Так, у 1990 році за рахунок підвищення закупівельних цін, черго­вого списання боргів з колгоспів і радгоспів, дотацій тощо в АПК було направлено близько 100 млрд. крб.

Однак продовольча проблема все загострювалась. З 1989 року почав зростати дефіцит найбільш необхідних продуктів харчування. Було введено різноманітні регламентації на про­даж не тільки продовольства, але багатьох інших товарів. В 1990 році по всій країні з'явилися картки, талони, купони, візитки , які регулювали розподіл м'яса, масла, цукру, тютюну, муки, дитячого харчування, вино-горілочних виробів і т.д. А в 1991 р. в країну почала поступати гуманітарна допомога з різних країн і міжнародних організацій. Так закінчилась реалізація Продовольчої програми.

У зв'язку з труднощами, які наростали в економіці, ке­рівництво країни прийняло рішення (не без коливань) про реформування політичної системи СРСР, оскільки вона все частіше стала проявляти себе як чинник "механізму галь­мування" реформ. Для того, щоб нейтралізувати вплив кон­сервативної більшості у вищому партійному керівництві, М. Горбачов ініціював процеси демократизації суспільства у формі так званої "гласності". Приблизно з середини 1987 р. розпочалось контрольоване верхами пом'якшення цензури в засобах масової інформації.

Одним із етапів політичної реформи стали вибори 1989-1990 років, які пройшли на всесоюзному і республіканському рівнях і сформували нові органи влади: з'їзд народних депу­татів СРСР і відповідні республіканські з'їзди, на базі яких було створено постійно діючі Верховні Ради СРСР і республік.

По всій країні посилився процес формування суспільних рухів і політичних партій ліберального, центристського, ради­кального напрямків, які займали в основному антикомуністичні позиції і критикували КПРС за нездатність здійснювати кері­вництво країною. Розпочався масовий вихід людей із пар­тійних рядів, багато республіканських компартій заявило про свій вихід із