1.4. Кінгстонська валютна система

Наприкінці 60-х років Бреттон-Вудська валютна система розпалася внаслідок її кризи. У нових умовах "доларовий стандарт" перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням частки у світовій економіці країн "Спільного ринку" та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшен-ня золотого запасу — все це свідчило про те, що Бреттон-Вудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою четвертної світової валютної сис-теми — Кінгстонської (Ямайської), яка набула чинності 1 квітня 1978 р.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридичне оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, суть яких така:*

кожна країна — член МВФ на свій розсуд може вибира-ти режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконю-вався режим "плаваючих" курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим "плаваючих" курсів для своїх валют всупереч вимогам Ста-туту МВФ;*

золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно відміняється його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 од. СДР за 1 унцію. При цьому відпадали всілякі обмеження на операції цент-ральних банків з золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами;*

відбувається процес повної демонетизації золота — ви-ведення цього благородного металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було при системі золото-монетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоча і стратегічний, товар з правом вільної купівлі-продажу на світових валютних аукціонах. На основі цього відбулася відміна зобов'язань країн — учасниць Кінгстонської систе-ми використовувати золото в операціях з МВФ і відміна повно-важень Фонду на прийняття від цих країн золота;*

юридичне надання права кожній з валют країн — учас-ниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної ва-люти, однак у перспективі перевага надавалася СДР (з пере-творенням останньої в головний резервний актив міжнарод-ної валютної системи);*

взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ — Директорату — широ-ких повноважень для здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов'язань за угодою, особливо щодо дотри-мання ними погоджених валютних курсів.

Створення Кінгстонської валютної системи поки що не завершено. Однак уже сьогодні очевидним є той факт, що під прикриттям СДР продовжує зберігати своє провідне станови-ще в системі міжнародних валютних відносин долар США як міжнародний платіжний засіб, нерозмінний на золото. Прийняття поправок до Статуту МВФ, які спрямовані на повну демонетизацію золота і витіснення його з міжнародних роз-рахунків, також відповідає перспективним економічним інте-ресам США, які намагаються усунути з арени міжнародних валютних відносин найбільш небезпечного конкурента до-лара. Формально виступаючи за підвищення ролі СДР у міжнародних розрахунках, США фактично мало чим ризи-кують. Адже досвід майже тридцятирічного використання СДР продемонстрував їх слабку конкурентоспроможність у порівнянні з національними валютами провідних країн світу, насамперед — доларом США. Слід зазначити, що частка останнього становить понад 60% офіційних світових валют-них резервів, а частка СДР — лише 2,4%.

Кінгстонська валютна система поки що не забезпечує пов-ністю валютну стабілізацію у світі. Кредитні можливості МВФ незначні порівняно з величезними міжнародними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів переважної більшості країн світу. Незадоволення країн-партнерів валют-ним механізмом Кінгстону, який дає змогу США продовжува-ти доларову експлуатацію інших країн, об'єктивно посилює необхідність подальшої фундаментальної розробки і проведен-ня докорінної реформи світової валютної системи. Насампе-ред йдеться про пошук шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики як провідних країн між собою, так із іншими країнами світу.

Нині в рамках Кінгстонської угоди намітилась тенденція переходу від доларового стандарту до багатовалютного, який включає поряд з доларом США німецьку марку, японську єну, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, що безумовно означає посилення конкурентної боротьби між трьома світовими валютно-фінансовими центрами: США, Західною Європою і Японією.

2. Світові валютно-фінансові ринки

2.1. Девізні ринки

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валют-них відносин є світовий валютний ринок.

Валютний ринок — це: 1) підсистема валютних відно-син у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах;

2) інституціональний механізм (сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові інститути), що забезпечу-ють функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіж-них документів в іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторго-вельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти по-купцями, продавцями, посередниками, банківськими устано-вами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:*

державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн;*

юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;*

комерційні банківські установи, які забезпечують ва-лютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори;*

валютні біржі та валютні відділи товарних та фон-дових бірж.

Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціо-нальні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ю-терну техніку.

Банки та інші учасники валютного ринку пов'язані між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють пе-реказ платежів від імпортера до експортера, а сучасні елект-ронні