Територіально валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом.

На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні ва-лютні ринки:*

Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху);*

Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі);*

Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні).

Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн. дол. США.

Специфічним міжнародним ринком валют країн Захід-ної Європи є ринок євровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок євровалют є одним із сек-торів євроринку. Суб'єктами ринку євровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи та США і деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблен-ня інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної конвертованості національних валют — усі ці фактори послужили об'єктив-ною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і роз-витку ринку євровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно-фінансових зв'язків цієї групи країн.

Євровалютний ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підкоряється на-ціональному законодавству, майже не оподатковується. Євро-валюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.

Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок євровалют розвивається переважно як ринок євродо-ларів. Європейські долари — це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і при-ватними особами різних країн у європейських банках і ви-користовуються останніми для кредитних операцій. Дода-ток "ЄВРО-" засвідчує вихід національної валюти з-під кон-тролю національних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад, операції з євродоларами, переказаними в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 р.), не підлягають регламентації з боку країни-емітента Країна-емітент — держава, яка випускає в обіг грошові знаки, цінні папери, платіжно-розрахункові документи.

цієї валюти — Сполу-чених Штатів Америки. Відповідно до додатка "ЄВРО-" на-зивають суми в японських єнах — євроєнами, в німецьких марках — евромарками та ін.

Головним джерелом ринку євродоларів виступають іно-земні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в США, а також транснаціональні корпорації з запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків.

З погляду техніки операцій ринок євродоларів відрізняєть-ся високою оперативністю. Він складається із сотень банків-посередників, які знаходяться в найбільших фінансових цен-трах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобіль-ності ринок євродоларів перетворився на найбільший міжна-родний валютний ринок, важливу складову сучасної між-народної валютної системи.

Найсуттєвішою перевагою ринку євродоларів є більш ви-сока його прибутковість у порівнянні з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розши-рювати масштаби ринку євродоларів.

Важливим інструментом валютного ринку виступає Спів-товариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ) Від англ. SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications.

, яке було створено в 1973 р. 239 бан-ками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Євро-пи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри роз-рахунків цієї системи знаходяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені між-народні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У біль-шості країн, банки яких беруть участь у системі, створено національні пункти, через які замовлення передаються в між-народні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти в свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год до 20 хв).

У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 україн-ськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків ста-новив 250 тис. дол. США.

2.2. Міжнародні фінансові ринки

Міжнародні фінансові ресурси поділяють на офіційні і приватні, які формують борги, і ті, що боргів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), а та-кож прямі іноземні інвестиції та частина портфельних інве-стицій, вкладених в акціонерний капітал.

Основним функціональним простором зовнішніх позич-кових ресурсів виступає міжнародний ринок позичкових ка-піталів. Це ринок грошових ресурсів, учасниками якого є іноземні по відношенню до даної країни юридичні і фізичні особи (нерезиденти).

Міжнародний ринок позичкових капіталів сьогодні являє собою глобальну систему акумулювання вільних фінан-сових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конку-ренції. Головним джерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислове розвинуті країни і їх агенти. Саме вони і е головними одержувачами міжнародних фінансових ресурсів.

Значним і динамічним сегментом світового фінансового ринку виступає ринок синдикованих позик, принципом діяль-ності якого є створення синдикатів, пулів або консорціумів для надання великих банківських кредитів. Спочатку цей ринок використовувався переважно для фінансування вели-ких проектів у розвинутих країнах. І сьогодні ці країни про-довжують залишатися основними одержувачами таких позик. Так, якщо в 1992 р. розвинуті країни одержали 165,2 млрд. дол. США (74,6%), то в 1997 р. — 448, 1