Багато банків, серед яких слід згадати німецький Dresdner Bank і французький Societe Generale, вважають, що слід не тільки нарощувати розміри (цілком обгрунтовано вважаючи, що американців все-одно вже не наздогнати), а й шукати нову стратегію своєї поведінки на ринку. Наприклад, спеціа-лізуватися на обслуговуванні не лише великих корпорацій, а й багатьох середніх сімейних компаній, характерних для Європи. Інвестиційні менеджери (банки та спеціалізовані компанії) дедалі частіше звертають професійну увагу на інвесторів з ліквідними коштами в межах 100–500 тис. дол., робота з якими ще донедавна вважалася нерентабельною. Особливий інтерес до них виявив тандем інвестиційної компанії Merrill Lynch спільно з Гонконго-Шанхайською банківською корпорацією (HSBC).

Усі основні європейські фондові біржі хотіли б мати акції провідних європейських компаній в своєму лістингу. Розуміння того, що в цій боротьбі буде набагато більше тих, які програли, аніж переможців, змушує задуматися не лише над посиленням конкуренції, й навпаки, над консолідацією зусиль. Як зазначив виконавчий голова Європейського фондового форуму П. Кент (P. Kent, executive chairman, European Securities Forum): «Біржі всюди величезні та дуже важливі, але, перебуваючи під загрозою, вони групуються для захисту» Financial Times, Jan. 26. 2001, Europe reinvented. Separate section, p. 8.. Тривала концентрація капіталів і глобалізація ділової активності призводять до розвитку аналогічних процесів і в сфері організації обороту цінних паперів. Інтернаціоналізація інститутів фондового ринку – це логічна відповідь на триваючу протягом кількох десятиріч інтернаціоналізацію корпоративного сектору. Транснаціональні компанії дедалі стають більше не стільки винятком, скільки нормою. А характерні для останніх років великі злиття і поглинання лише підкреслюють цей факт. «Злиття знищило значення національних кордонів, – говорить Том Надбілні (Tom Nadbielny), голова дослідницької групи в Salomom Smith Barney. – Багато компаній не можна більше ідентифікувати за прапором їх країни, а лише за їх галуззю» Financial Times, June 28, 2000, FT Survey, p. II.. У таких умовах, за словами одного із керівників Лондонської фондової біржі, «ринок просто волає про необхідність консолідації фондових бірж» Institutional Investor, May 2000, p. 37. Значною подією інтеграції фондових ринків Європи можна вважати заяву, зроблену в липні 1998 р. фондовими біржами Лондона (London Stock Exchange) і Франкфурта (Deutsche Borse), що свідчить про їх намір збудувати «єдиний європейський фондовий ринок для єдиного європейського ринку». Таке об'єднання двох провідних європейських бірж може призвести до створення такої великої структури, де буде зосереджено близько половини європейської капіталізації: адже в Лондоні котирується близько третини від 300 основних європейських акцій і ще 12% «вершків» зосереджені у Франкфурті. Значним є не лише намір – цілком логічне продовження ідеї створення єдиного європейського валютного ринку, а й хід його реалізації, що відображає всю складність інтеграційних процесів у сучасній Європі.

Важливо те, що англо-німецька ініціатива не залишилася поза увагою інших біржовиків, які також взялися створювати альтернативні альянси. Адже майже всі європейські ринки значно сучасніші й ефективніші порівняно з американськими, чому сприяють такі чинники, як введення єдиної європейської валюти, розширення практики приватизації, хвиля панєвропейського злиття і об'єднання, а також збільшення кількості дрібних («роздрібних») інвесторів. Усі ці чинники сприяють інтеграції європейських фінансових ринків. Так, у вересні 1999 р. керівники восьми провідних європейських фондових бірж оголосили про план створення до листопада 2000 р. єдиної панєвропейської торгової системи – спільного електронного «майданчика» для 300–400 «блакитних фішок» (blue chips), які торгують нині на різних національних ринках. Це означало прямий виклик світовому лідеру – Нью-Йоркській фондовій біржі. Незабаром непередбачені (хоч і частково передбачені) складності трансформували цей план у вироблення єдиних стандартів операційної діяльності. «Завдання альянсу змінилося, – пояснив М. Капуано (M. Capuano), керівник Міланської біржі (CEO of Milan‘s Borsa Italiana). – Ми зараз працюємо в напрямку стандартизації ринкової моделі торгівлі, а потім перейдемо до інших питань, таких, наприклад, як розрахунки» Ibid, p. 35.. Паралельно керівники лише трьох бірж, – Амстердамської, Брюссельської та Паризької, – в березні 2000 р. проголосили об'єднання своїх бірж у «першу Європейську біржу» – Euronext. У тому ж місяці група інституційних інвесторів, що включає Barclays Global Investors і Merrill Lynch Mercury Asset Management, впровадили спільну систему розрахунків E-Crossnet. Незалежно від них інші великі компанії – американський інвестиційний банк Morgan Stanley Dean Witter і шведська технологічна компанія OM Gruppen – почали створювати електронну біржу роздрібної торгівлі Jiway.

Учасники Лондонсько-Франкфуртського альянсу продовжували рухатися вперед. Наступний етап на їх шляху – виявилося акціонування і комерціалізація принципів діяльності. Через 200 р. свого існування ЛФБ перетворили з об'єднання учасників в акціонерне товариство. У березні 2000 р. про проведення акціонування і первинної публічної пропозиції своїх акцій (initial public offer – IPO) оголосила і Німецька біржа. Таким чином, була підтверджена тенденція, що полягає у відході від принципу створення бірж як установ спільного володіння (цей процес отримав назву «демючиалізації» – «demutualisation») і перетворення їх в акціонерні товариства, орієнтовані на отримання прибутку (тобто комерціалізація їх діяльності). За деякими оцінками, вже до кінця 2003 р. близько 80% бірж пройдуть через цей процес. (Очевидно, що й клірингові палати таких бірж мають бути орієнтовані на отримання прибутку).

У серпні 2000 р. події навколо об'єднання бірж знову активізувалися. Коли вже згадана вище шведська OM Gruppen розпочала процедуру «ворожого» (hostile