у т. ч. | вироби легкої промисловості | 29,02 | 33,28 | +8,8

ВСЬОГО | 100,00 | 100,00– | 5,1

Актуальне завдання збільшення експорту продукції значною мірою залежить від пошуку нових форм і методів роботи на німецькому ринку. Один з таких напрямків, котрим займається Торговельно-економічна місія в складі Посольства України в Німеччині, – це виявлення нових ніш і сегментів німецького ринку, на які потенційно можуть орієнтуватись українські експортери. Проте в умовах жорсткої конкуренції зайняти нові позиції на цьому ринку, враховуючи його наповнення, можна лише за рахунок наполегливої та копіткої діяльності українських підприємств і підприємницьких об’єднань. Цього можна досягти, насампред, за рахунок активізації маркетингової діяльності суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності через чітку організацію роботи зі забезпечення експорту продукції, дотримання договірної та платіжної дисципліни, підвищення якості та технічного рівня продукції, оптимізації цінових параметрів.

Щодо цього цікавими є дані з аналізу експорту до ФРН, здійснюваного сусідніми з Україною державами, близькими як за економіко-географічними характеристиками, так і за рівнем розвитку продуктивних сил – Польщею, Російською Федерацією, Словацькою Республікою, Угорською Республікою, Чеською Республікою.

Проведений аналіз засвідчує про різний підхід до формування експортних поставок до Німеччини та різну експортну політику. Характеризується це, насамперед, структурою експорту як за товарними групами, так і відповідно до повної номенклатури. Зокрема, в 2000 р. у загальних обсягах експорту із перелічених країн на ФРН припадало:

продовольчих товарів – від 0,8% до 6% (Україна – 4,33%);

сировинних товарів – від 0,4% до 43,3% (Україна – 0,8%, Росія – 43,3%);

напівфабрикатів – від 2,2% до 47,6% (Україна – 46,8%);

виробів для промислового використання – від 4,7% до 10,8% (Україна – 8,1%);

готових виробів для кінцевого споживання – від 7,4% до 92,3% (Україна – 46,6%, Росія – 7,4%).

За перше півріччя 2001 р. значних змін у структурі експорту не відбулось. Зокрема, питома вага товарних груп в експорті становила:

продовольчих товарів – від 0,6% до 5,87% (Україна – 5,87%);

сировинних товарів – від 0,3% до 40,2% (Україна – 1,26%);

напівфабрикатів – від 2,1% до 51,1% (Україна – 31,8%);

виробів для промислового використання – від 4,3% до 12,85% (Україна – 12,85%);

готових виробів для кінцевого споживання – від 2,9% до 88,9% (Україна – 47,1%).

Визначальною цифрою в структурі експорту є частка загальної величини готових виробів. Якщо в українському експорті ця частка становила у 2000 р. 46,6%, то в експорті з Польщі – 80,0%, із Чехії – 89,5%, Словаччини – 89,7%, Угорщини – 92,3%. У першому півріччі 2001 р. питома вага загальної суми готових виробів в експорті з України до Німеччини досягла 59,9%, Польщі – 80,9%, Чехії – 89,5%, Словаччини – 91,0%, Угорщини – 93,1%.

Аналіз структури їх поставок до ФРН і потенційних можливостей української промисловості дає змогу зазначити, що у багатьох товарних позиціях експорту вироби українського походження могли б скласти достойну конкуренцію аналогічним товарам зазначених країн. Це стосується виробів з дерева, хімічних напівфабрикатів, виробів із металу та інших, що за рахунок конкурентних переваг могли б значно потіснити на німецькому ринку таку ж продукцію виробництва країн Східної та Центральної Європи.

Наведені цифри порівняння зі сусідніми з Україною державами дають підстави зробити висновок щодо необхідності формування нових підходів і зміни структури українського експорту до Німеччини. Це питання роботи як центральних органів виконавчої влади, так і обласних державних адміністрацій, їх галузевих управлінь та особливо підприємств і структур підприємницької діяльності, які працюють на зовнішньому ринку.

Щодо співвідношення між українським експортом до ФРН та німецьким імпортом в Україну на даний час (див. табл. ) залишаються значні диспропорції в темпах зростання експорту проти імпорту. Це значною мірою результат певної сировинної орієнтації вітчизняного експорту та його чутливої залежності від кон’юнктурних коливань. У той же час позитивні тенденції в розвитку української економіки протягом 2000–2001 рр. і відповідне зростання доходів зумовили підвищення попиту на головні статті німецького імпорту (машини та устаткування, автомобілі, побутову та офісну техніку тощо).

Структура німецького імпорту в Україну така: 17,9% – вироби промислового використання (з них 7,6% – тканини), 15,1% – електротехнічне устаткування та обладнання, 16,7% – автомобілі, 4% – сільськогосподарська та харчова продукції, 3,3% – сільськогосподарська техніка. Серед товарних груп товарного імпорту з Німеччини до України За даними Держмитслужби України. переважають автомобілі, лікарські засоби, нафтопродукти з нафти або бітумних матеріалів, інсектициди, фунгіциди, гербіциди, тканини зі синтетичних комплексних ниток, тканини зі штучних волокон, машини та механізми для збирання та обмолоту сільськогосподарських культур, друкарське устаткування, апарати електричні телефонні та телеграфні для провідникового зв’язку, апаратура для радіотелефонного і радіотелеграфного зв’язку, радіомовлення і телебачення, обладнання для промислового виробництва харчових продуктів, машини для автоматичної обробки інформації. При цьому в німецькому імпорті продукція кінцевого споживання становить 73%, тоді як в українському експорті – лише 44%.

Не наполягаючи на необхідності досягнення в недалекій перспективі торгового паритету України з ФРН, слід акцентувати увагу на важливості оптимізації українського імпорту з Німеччини за рахунок збільшення в ньому питомої ваги машинотехнічної продукції, вкрай потрібної українській промисловості для прискореної модернізації та виходу на світовий ринок з продукцією високого ступеня переробки. Але справа не тільки у структурі та структурній політиці українського експорту. Важливе значення тут мають і результати реформування власності. Нині при визначальній частці недержавної власності у сфері виробництва в Україні за відсутності централізації у сфері зовнішньої торгівлі підприємці ще недостатньо ініціативно, організовано та