Аналіз ситуації в системі зовнішньоторговельних відносин України з її зарубіжними партнерами, насамперед на прикладі зовнішньоекономічних відносин з ФРН, свідчить, що нині сформувались такі основні групи факторів негативного впливу на розвиток українсько-німецьких торговельно-економічних відносин:

загальні обмежуючі умови – відсутність членства України у Всесвітній торговій організації (ВТО), повільна імплементація положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством (ЄС);

фактори внутрішнього характеру – невирішення або надто повільне вирішення проблеми з відшкодуванням експортерам податку на додану вартість (ПДВ), практично відсутність необхідних механізмів державної підтримки експорту, структурна слабкість українських виробників експортоспроможності продукції;

фактори зовнішнього походження – невідповідність українських і європейських стандартів, нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічних українських представництв за кордоном, недостатня інформаційна підтримка українського експорту.

Як українським підприємцям, так і центральним законодавчим і виконавчим органам державної влади, обласним державним адміністраціям та їх функціональним і галузевим управлінням необхідно планувати свою діяльність, враховуючи вищеперелічені фактори. Необхідно також враховувати, що в своїх намаганнях закріпитись на німецькому ринку українські експортери мають значні конкурентні переваги, до яких належать високий експортний і науково-технологічний потенціал, порівняно низькі виробничі затрати, вигідне географічне розташування, високий рівень кваліфікації спеціалістів. Слід наголосити, що основою ефективного економічного співробітництва між Україною та ФРН є, насамперед, внутрішньополітична ситуація в Україні, зовнішньополітичні орієнтири держави, політична воля як законодавчої, так і виконавчої влади, правова стабільність і наявність правових гарантій правової безпеки.

Нині можна стверджувати, що значна частина цих складових характерна для України, оскільки за десять років української державності нам вдалось:

здійснити ряд значних демократичних перетворень;

зробити вагомі кроки в напрямку формування соціально зорієнтованої ринкової економіки;

забезпечити внутрішньополітичну стабільність;

отримати визнання на міжнародному рівні;

визначитись у стратегії розвитку на тривалу перспективу й участі в міжнародній кооперації та розподілі праці.

Основою подальшого розвитку двохсторонньої торгівлі між Україною та Німеччиною має стати взаємовигідна та взаємодоповнююча кооперація. З цієї точки зору, пріоритетне значення має здобуття нашою країною повноправного членства у Світовій організації торгівлі, а також запровадження сучасної системи сертифікації та стандартизації товарів, що відповідала б європейським вимогам.

Як підтверджує аналіз міждержавних відносин, ФРН активно підтримує економічну стратегію України на політичному рівні. 2001 р. став важливим етапом у розвитку українсько-німецького співробітництва. У грудні минулого року в м. Києві відбулася IV політична консультація на вищому рівні. Серед інших питань, які розглядали, була тема економічного співробітництва між нашими країнами. Вагомими були і рішення: німецька сторона оголосила про відкриття гермесівського плафона (надання страхового поручництва німецького АТ «Гермес» під кредитні лінії в інвестиційні проекти) для України на 2002 р. у розмірі 150 млн. євро. Цей крок розглядають, насамперед, як позитивний політичний сигнал для німецьких інвесторів.

Як один із результатів розширення співпраці України з Німеччиною в напрямку сприяння розвитку підприємницької діяльності, є підписання під час ІV політичної консультації на найвищому рівні спільної заяви уряду України та уряду ФРН щодо підтримки Програми заходів із перепідготовки управлінських кадрів для сфери підприємництва в Україні, заяви про наміри між Міністерством аграрної політики України та Федеральним міністерством захисту прав споживачів, продовольства та сільського господарства Німеччини щодо співробітництва у галузі сертифікації сільськогосподарської техніки. Зі свого боку Україна нині робить рішучі кроки до створення загальновизнаних обмежуючих умов для бізнес-діяльності, адаптації національного законодавства, запровадження принципів ефективного приватного підприємництва.

Оптимістично виглядають і результати зовнішньоекономічної діяльності. Активізація економічної діяльності в Україні стимулювала розвиток зовнішньої торгівлі. Так, у 2001 p. зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг України становив 36,7 млрд. дол. США і збільшився порівняно з 2000на 10,7%, у т. ч. обсяги експорту збільшилися на 9,7%, імпорту – на 12,0. Сальдо торгового балансу було позитивним і становило майже 2,9 млрд. дол. У зовнішній торгівлі зусилля спрямовувались на формування якісно нового рівня партнерських стосунків, нового бачення розвитку торговельно-економічних та інвестиційних відносин, побудованих на реалістичній основі відповідно до нагальних потреб національної економіки України, на вироблення системи нових організаційних і фінансово-економічних форм та методів роботи щодо створення умов і зацікавленості підприємців обох країн у розширенні та поглибленні партнерських зв’язків.

Обнадійливі перспективи розвитку торговельних відносин з Німеччиною у 2002 р. Завершено переговори з ЄС щодо пролонгації двосторонньої угоди з Україною з питань торгівлі металургійною продукцією – це дає змогу збільшити постачання до ФРН металургійних виробів, виготовлених в Україні. ЄС з березня минулого року відмінив кількісні обмеження на торгівлю вітчизняною текстильною продукцією. За оцінками фахівців, це дасть змогу збільшити постачання українських текстильних виробів до країн ЄС більш як на 100 млн. дол.

Разом з тим, як видно з проведеного аналізу, залишаються актуальними і необхідними конкретні кроки України в таких напрямках:

активізації та вдосконалення механізмів державної підтримки експорту за рахунок упровадження більш сприятливих економічних та організаційно-правових умов розвитку українського експорту, механізмів державної фінансової, податкової, страхової, маркетингової та інформаційно-консультативної підтримки українських експортерів;

усунення перешкод з відшкодування податку на додану вартість експортерам;

розв'язання проблеми взаємного визнання сертифікатів як однієї з основних передумов для зняття технічних бар'єрів на шляху української продукції на німецький ринок, приведення українських стандартів у відповідність до європейських;

значної трансформації експортної структури, підвищення конкурентоспроможності