повертати, споживання має стати меншим за виробництво на суму надлишкового споживання в попередньому періоді плюс проценти. Це зменшення споживання призведе до руйнації "відносно неефективних" галузей - національних виробників товарів народного споживання. "Відносно ефективні" сировинні галузі переорієнтуються з обслуговування внутрішніх виробничих потреб на експорт і заробляння валюти, що піде на повернення боргів. Отже маємо ту ж схему "спеціалізації" країни на виробництві сировини з руйнуванням виробництва кінцевої продукції і машинобудування, масовим безробіттям, тільки з відкладенням руйнівних наслідків в часі і з їх посиленням на суму процентів.
Вплив на економіку цільових інвестиційних кредитів, які мають використовуватись для імпорту продукції виробничого призначення, залежить від того, наскільки ефективними є механізми здійснення розрахунків ефективності інвестиційних проектів, відповідальності за їх правильність і контролю за цільовим використанням кредитів. За відсутності ефективних механізмів кредити перерозподіляються між тими, хто має доступ до їх розподілу, використовуються неефективно або емігрують за кордон, а коли приходить час розплачуватись, то це роблять не ті, хто отримав кредит, а всі ми, оскільки кредити беруться під державну гарантію і в разі неповернення безпосередніми їх отримувачами (підприємствами) повертаються з бюджету. Вступає в дію знайома схема: зменшується споживання, руйнуються галузі з виробництва товарів народного споживання, машинобудування, відбуваються масові скорочення, а сировинні галузі переорієнтовуються з обслуговування внутрішніх виробничих потреб на експорт, заробляння валюти для розрахунків по борговим зобов'язанням держав.
Іноземні інвестиції
Споживання продукції іноземного походження, або втрати у споживанні власної продукції, можуть відбуватись не тільки через експорт, а й через неоплачений рух товарів і капіталу між державами. Особливо важливою є міграція капіталу: іноземні інвестиції або втеча капіталу з країни (тобто інвестиції національного капіталу за кордоном). Держава зацікавлена в тому, щоб міграція капіталу відбувалась до неї, а не навпаки. Тому так багато розмов ведеться про потребу залучення іноземних інвестицій і припинення втечі капіталу.
Часто необхідність відкритості української економіки обгрунтовують необхідністю залучення іноземних інвестицій і передових технологій. Проте досі політика відкритості в українській реалізації ніяк не допомогла в вирішенні цієї проблеми. Навпаки, зробивши імпорт товарів вигіднішим ніж його виробництво в Україні, вона багато зробила для руйнації національного виробництва і для спрощення втечі капіталу і мозку за кордон.
Неупереджений погляд на проблему приводить до протилежного висновку: для залучення інвестицій держава має регулювати зовнішньоекономічні відносини, забезпечуючи конкурентоздатність національного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. В нинішніх умовах, враховуючи той факт, що споживчі можливості населення України дуже низькі, лише перспективи виходу на зовнішні ринки разом з забезпеченням стабільних і раціональних правил гри можуть привабити значні обсяги інвестицій.
Висновки:
Очевидно, саме лише обмеження імпорту, змагання до створення самодостатньої економіки робить неможливим вирішення проблеми технічної і технологічної відсталості, а отже і вихід з кризи. Завданням державної зовнішньоекономічної політики має бути не самоізоляція, а забезпечення сприятливої структури експорту-імпорту. Державна політика має спрямовуватись на обмеження імпорту і стимулювання експорту готової продукції. Говорячи про захист національного виробника, слід пам'ятати, що найкращий захист - це напад. Важливість стимулювання експорту готової продукції підтверджує досвід нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Тайвань, Південна Корея, Сінгапур), які завдяки експортній орієнтації і вдалому поєднанню ринку з державним плануванням зробили за останні десятиріччя потужний економічний ривок. Діє механізм протилежний тому, що описувався раніше: експорт готової продукції викликає надходження валюти, яка може бути використана на імпорт технологій і сировини, розширення виробництва товарів, збільшення зайнятості, доходів, споживання (а отже - розширення внутрішнього ринку) і податкових надходжень.