Дебати, що часто зустрічаються на сторінках масових видань, а також, нажаль в наукових оглядах, про потужний експортний потенціал України не мають під собою достатніх підстав. Таким чином, якщо придивитися, то наші конкурентні переваги не є закінченими, вони мають кон'юнктурний характер по обмеженій групі товару і на ринку, що не визначає дійсний рівень світової конкуренції. А те, що, так сказати, приховано в нас у ВПК і лабораторіях, то з його конкурентноспроможністю ще потрібно визначитися. Таким чином, без ринку такого не зробити, а ми цих товарів і послуг, по суті, ще не продавали.

Також необхідно відмітити, що слід розуміти під економічним (і в тому числі - експортним) потенціалом. Потенціал соціально-економічної системи - поняття відносне, і його вимір виконується в регіональному зрізі (для країн) по багатомірному динамічному критерію, що інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні і інші умови.

Потенціал системи - це її спроможність досягнути поставленої мети при наявних ресурсах і умовах їхнього використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

З такої позиції і слід розглядати експортний потенціал, що можна визначити як суму благ, які національна економіка може виробити і реалізувати за свої межі, без збитків для себе, але в усіх випадках - при певних зовнішніх і внутрішніх обмеженнях - намагаючись максималізувати власний прибуток.

Експортний потенціал країни - це також спроможність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світовій арені. Чи спроможна наша соціально-економічна система відтворювати в значних масштабах закінчені конкурентні переваги в стисло - або середньостроковому періоді? Це питання зажадає ретельного аналізу і змусить дати зважену відповідь.

Певні надії дехто з політиків, економістів і чиновників покладає на іноземні кредити і одержання іноземних інвестицій. Але слід звернути увагу на обставини, що супроводжують таку політику.

У високорозвинених країнах необхідність підтримки значної конкурентноспроможності призвела до народження нового типу господарського розвитку, при якому відносна рівновага галузевих і технологічних структур змінилася на постійні, динамічні послідовні реформи структури господарювання. Слід підмітити вагоме скорочення життєвого циклу продуктів і технологій. Інколи це робиться розвиненими країнами свідомо: ледве застарілу технологію передають в інші країни, а у себе розвивають нову. Завдяки цьому забезпечується лідерство. При таких умовах марно сподіватися, що з допомогою іноземного капіталу Україна посяде гідне місце на світовому ринку. В кращому випадку ми перетворимося в більш-менш ситу країну з розвинутим традиційним і альтернативним виробництвами.

Конкурентноспроможність національної економіки - це вирішальний критерій, на що необхідно звернути увагу при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки, що є першим каменем у фундаменті зовнішньої політики.

По-нашому, сьогодні економіка України - з точки зору на її безнадійно важке становище і низьку конкурентноспроможність - є дуже відкритою. Як відомо, головним каналом відкритості є зовнішня торгівля. Її частка у ВНП коливається від 8-10% у великих країнах до 70-80% в деяких маленьких країнах (Голландія, Бельгія та інші). По оцінці фахівців, рівень відкритості економіки України, розрахований як частка експортної квоти у ВВП, в 1994 році становив більше однієї треті.

Така ситуація завдає серйозний неспокій для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком не значної конкурентноспроможності, а безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Яке-небудь небажане вагання кон'юнктури світових товарних ринків може призвести українських виробників до банкрутства - із-за відсутності запасу міцності.

Спочатку розглянемо, які конкурентні переваги притаманні українській економіці, - для того, щоб, використовуючи їх, можна було б зайняти гідне місце в світових економічних відносинах. Як правило, ставлять на дешеву робочу силу, розвинену промисловість, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і розвинену науку. Давайте розглянемо ці показники критично, бо перебільшений оптимізм є набагато гіршим, ніж врівноваженість і обережність в оцінці своїх реальних можливостей.

Дешева робоча сила. Як правило, цей постулат приймається на віру, тому що вартість робочої сили ідентифікується з низькою заробітною платою, без обліку продуктивності праці. Наведемо приклад: на Україні реальна заробітна плата зайнятого в матеріальному виробництві становить приблизно 13% від відповідного показника по США, а продуктивність праці - приблизно 20%. Таким чином, якщо порівняти ці показники, то на Україні ціна праці, витраченої на виробництво одиниці національного доходу (НД), не так вже сильно відрізняється від США - всього на 35% менше. Але ця різниця збільшується через низьку якість праці а, відповідно й товару, а також великими затратами на виробництво (30-40%).

Не витримує критики твердження про достатньо високий професійний рівень нашої робочої сили. Згадати, що одна третина працівників промисловості, три четвертих в сільському господарстві, і приблизно одна друга в будівництві зайнято ручною некваліфікованою працею. Якщо взяти інші сфери народного господарства, то і тут ситуація приблизно та ж. Не може бути висококваліфікованим лікар, вчитель, учений і інші спеціалісти, якщо вони не знайомляться з досягненнями НТП і не працюють з застосуванням передових технологій.

Якщо до цього додати низьку трудову і суспільну дисципліну, політизованість "пролетаріату", соціалістичний соціальний менталітет та інші притаманні нам якості, то виходить, що робоча сила не є конкурентноспроможною силою з якою можна виходити на світовий ринок.

На сучасному етапі науково-технічного прогресу, що є основним джерелом підвищення конкурентноспроможності, до виробництва ставляться нові, значно жорсткіші вимоги. Передусім, це відноситься до якісних характеристик трудових ресурсів - дисципліни, кваліфікації, ставлення до праці, організації і управління виробництвом (сучасного менеджменту) і т.д. Хіба відповідає