Крім того, значне розширення в індустріально-розвинених країнах електронних і інформаційних технологій, з урахуванням їх працезберігаючого ефекту ставиться під сумнів конкурентні переваги, досягнуті за рахунок дешевої робочої сили. Ці технології, що забезпечують різке підвищення продуктивності праці, не тільки зменшують, але й призводять до мінімуму значення низької заробітної плати.

Відносно розвинена промисловість, що при певних маркетингових і політичних зусиллях може зайняти гідне місце на ринку країн, що розвиваються, і країн СНД. Причому головними причинами реалізації такого напряму визнаються довга "присутність" колишнього СРСР в цих державах, невимогливість його ринку до якості продукції, необхідність підтримувати виробничі процеси "радянського" походження, можливі низькі ціни на українські товари, а також причини політичного характеру. Але слід враховувати певні обставини, що роблять ці "конкурентні" переваги достатньо спірними.

Сучасне світове господарство характеризується застосуванням лідерами міжнародної конкуренції глобальних стратегій, в яких нерозривно зв'язується торгівля і експорт капіталу.

Риноки країн, що розвиваються, вимагають значних кредитів. Адже на цьому будувалася торгівельна політика СРСР. Саме в приливі іноземних інвестицій зацікавлена більшість країн, що розвиваються. Але в найближчі 15-20 років Україна вряд чи зможе реалізувати таку політику в масштабах, достатніх для завоювання позиції лідера.

До того ж слід враховувати так званий "російський слід" на цих ринках. Адже саме з Росією асоціюється колишній СРСР, саме Росії відійшла зовнішньоторговельна і дипломатична інфраструктури, саме вона найбільш активно діє на них. Тому на будь-які світові ринки ми повинні виходити з конкурентноспроможною продукцією, а не шукати аби-яких клієнтів.

На світовому ринку немає незаповнених ніш (сегментів). Значить потрібно засновувати їх і активно брати участь в їхньому заповненні інакше конкуренти швидко заповнять їх і витіснять з них менш активних учасників ринку. З іншого боку більші можливості - це інший план даної проблеми. Вони оцінюються з позицій запитань ринку, так що вимагається відповісти на питання: а чи зможуть наші виробники зробити те, що необхідно?

Можливість швидкої експортної орієнтації сільського господарства і переробних галузей. З позиції оцінки первинних (тобто природних) факторів конкурентних переваг Україна займає вигідне становище: хороші землі, помірний клімат, велика кількість робочої сили, зручне географічне положення, просторий ринок збуту і т.д. Однак, стан АПК України не настільки задовільний, щоб вести мову про його конкурентні можливості навіть на ринку Росії. Якщо це й стане можливим, то зовсім нескоро. Перспективи на найближчі роки не вселяють оптимізму. Аграрна реформа настільки затяглася, що вона не зможе відразу розв'язати складні питання соціально-економічних взаємин в аграрній сфері і значно підвищити продуктивність праці.

По оцінці експертів, для того, щоб повністю забезпечити себе зерном на використовуваних посівних площах необхідно вирощувати врожай по 33-35 ц. з га. Це зовсім не рекордні врожаї, але вони для нас поки недосяжні.

І нарешті, важливе питання: а кому продавати продукцію? На Заході вона не потрібна. Залишаються лише Росія і колишні республіки СРСР. Однак і тут важливо не переоцінити свої перспективи. Росія - це великий ринок збуту, де розгортається гостра конкуренція між основними виробниками сільськогосподарської продукції.

Наші сільськогосподарські продукти, так сказати, вимінюються на нафту і газ. Такий обмін не може бути еквівалентним, тому що значно легше встановити світові ціни на енергоносії, і практичні ніхто не купує сільськогосподарську продукцію в Україні по світовим цінам. З такими цінами Росія знайде собі продукцію високої якості в якому-нибудь іншому місці за кордоном. Так що по так званим світовим цінам наша продукція сільськогосподарського сектора неконкурентоздатна навіть на російському ринку. Продавати значно дешевше - цю про нашу продукцію і не тільки сільськогосподарську. Отже, експортний потенціал України в цій галузі може стати значущим через 15-20 років.

Значний технологічний потенціал ВПК, а також в середовищі науково-дослідних робіт і науки. Розглянемо одну з його сторін, може бути найбільш важливу, - ефективність виробництва. Слід підкреслити, що основна маса конкурентних технологій сконцентрована у ВПК, де вони розроблялися і застосовувалися, як правило, для випуску малих серій і одиничних примірників, при слабкому контролі за матеріальними затратами. Відомо, що в цій сфері ефективність мала не економічний зміст. Хто сьогодні може сказати, які затрати йдуть на ракети, танки, кораблі, літаки і т.д.? Чи вигідно виготовляти їх і продавати на світовому ринку? І нарешті: розвиток ВПК, з одного боку, і конверсія - з другого, вимагають постійних великих вкладень в НДІОКУ - з тим, щоб його продукція була конкурентноспроможною. Причому йдеться не про необхідність значних затрат на маркетинг цієї специфічної продукції і труднощі, пов'язані з нею на світовому ринку.

З ВПК зв'язуються значні надії виходу на світовий ринок з високими технологіями. Але слід помітити, що цей оптимізм занадто перебільшений. На сьогодні сфера високих технологій (маємо на увазі як самі технології, так і їхнє функціонування) фактично згорнута. Стагнація є спадщиною параліча підприємств, що мають ці високі технології. У них звузився внутрішній ринок, а конверсувати підприємства-гіганти дуже тяжко і з економічної точки зору - неефективно. Першими кроками у вирішенні цієї проблеми стали роздержавлення, демонополізація, реструктуризация, створення системи малих і середніх підприємств, що мають високі технології і можуть їх використовувати у відповідності з попитом ринку. Наприклад, АТ "Арсенал" може об'єднати через холдінг або іншу форму багато різних підприємств, що працюють в сфері високоточних технологій. Вони об'єднуються, кооперуються, роздроблюються, конкурують і всім цим вносять