інвесторів, що є небезпечним явищем для економіки в цілому). Ліквідність тим вище чим більше учасників купівлі-продажу. Для роботи на фондовій біржі інвестиційний дилер та брокер повинні зареєструватися. Потім вони повинні купити “місце” для своїх трейдерів . “Місце” – цінний актив фірми, який купується або у самої біржі або у інших біржових фірм. Управління, розробка та здійснення політики біржі здійснюється керівним органом кожної біржі – правлінням або радою губернаторів (до складу входять президент, обізнані брокери, які стають губернаторами біржі на визнаний час). Для допомоги головному органу в роботі створюються різні комітети, які займаються більш вузькими сферами діяльності біржі. Кількість комітетів на кожній біржі буває різна. Як правило, біржі являють собою безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного податку.
Особливе місце на фондовій біржі займає операція “лістинг”. Акції нового випуску проходять підписку у інвестиційних дилерів, потім вони реалізуються між ними. Тільки після того, як акції були розпродані дилерами і отримані докази їх задовільного розміщення, акції попадають в список котирування (“лист”) одної чи декількох бірж. Процедура включення акцій в цей список називається лістингом. Лістинг має багато переваг: престиж у інвесторів; кращі умови для кредитування емітента, чиї акції попали в список; полегшення облігаційного фінансування в майбутньому (лістинг робить для компанії більш практичним випуск нових конвертованих облігацій); полегшує злиття та поглинання компаній; полегшує спостереження акціонерами за угодами та котируваннями; підвищує зацікавленість робітників купувати акції своїх підприємств; краща інформативність о компаніях, які є в списку; можливість застави. Аналізуючи все вище перераховане можна зробити висновок, що фондова біржа це найважливіша складова частина ринку цінних паперів.
Після того, як підписано контракт, необхідно, щоб інформація, якою володіють безпосередні виконавці, була перевірена і надійшла до клієнтів, а потім відбулася оплата цінних паперів покупцем і подання їх продавцем. Підтвердженням і розрахунками по контрактам з цінними паперами займаються спеціальні організації – клірингові корпорації. Крім того, ряд установ, що називаються депозитаріями, здійснюють зберігання цінних паперів, облік їх власників. Зараз у багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою створені централізовані депозитарії.
Елементи ринку цінних паперів.
Усю сукупність цінних паперів можна умовно поділити на дві групи. До першої належать свідчення про власність: насамперед акції, акціонерні сертифікати, опціонні свідоцтва, фінансові фьючерси, ордери, варанти, коносаменти тощо. Другу групу цінних паперів утворюють облігації, векселі, чеки, різні державні боргові зобов’язання тощо.
Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати іншим особам шляхом індосаменту (передавальних записів, що засвідчують перехід прав на цінний папір до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.
Цінні папери можуть використовуватись для розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Випускає їх юридична особа, яка зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цінних паперів.
Емітент повинен усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів виконувати в строк і в порядку, передбаченому законодавчими актами. Права та обов’язки щодо цінних паперів виникають із моменту їх передачі емітентом одержувачу чи його уповноваженій особі.
Відповідно до Закону України “Про цінні папери й фондову біржу” можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі.
Акція – це один із видів цінних паперів, що засвідчує вкладання певної суми грошей в уставний фонд акціонерного товариства. Акції не враховують установленого строку дій (обігу). Випускаються вони акціонерними товариствами, підприємствами, банками, іншими організаціями, заснованими на колективній власності, і дають право їх власнику на отримання певного доходу – дивіденду, з прибутку акціонерного товариства, також – на участь в управлінні ним та розподілі майна при ліквідації останнього. Грошова сума, зазначена в акції, є її номінальною вартістю, а ціна, за якою акція продається на РЦП – її курсом. Рішення про випуск акцій приймається засновниками або загальними зборами членів акціонерного товариства. Акції випускаються іменні та на пред’явника, звичайні (прості) й привілейовані, засновницькі.
Облігація – вид цінного паперу, за яким її власнику виплачується щорічний доход, розмір якого наперед встановлений у формі певного відсотка до номінальної вартості облігації. Можуть випускатися іменні та на пред’явника, відсоткові, цільові, що вільно обертаються з обмеженим обігом.
Казначейські зобов’язання – вид цінних паперів, на пред’явника, що розміщуються виключно на вільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету й дають право на одержання фінансового доходу.
Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків.
Вексель – офіційне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власникові право вимагати оплати боржником указаної у векселі суми у встановлений строк.
Різноманітність функцій, які виконують цінні папери, веде до зростаючої диверсифікації їх ринків. Протягом останніх десятиріч інтенсивного розвитку набули зв’язки між ринками короткострокових і довгострокових цінних паперів. Особливо велику роль у налагодженні цих зв’язків відіграють нові “проміжні” ринки – активний ринок комерційних паперів, ринки відсоткових та індексних фьючерсів. Зазначимо, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають істотні відмінності, між ними існують певні інституціональні та юридичні межі.
Обіг цінних паперів у країнах з соціальною ринковою економікою має розвинуте правове регулювання. Наприклад, у США діють федеральні закони про цінні папери з 1922 року. У всіх штатах існує закон, який встановлює державний контроль