низький у цілому рівень відповідальності менеджерів АТ перед акціонерами;

складність отримання повної та достовірної інформації про стан підприємств;

недостатня захищеність інвесторів у питаннях прав власності;

відсутність певних навичок і традицій в організації корпоративних відносин;

низький у цілому рівень кваліфікації представників судової влади в питаннях фондових відносин та приватизації.

Розв'язання цих та деяких інших проблем - одна з умов створення більшої зацікавленості іноземних інвесторів до української економіки.

Структура та організація управління АТ є найбільш складаними з усіх Інших організаційно-правових типів підприємств. АТ є, як правило, середніми або великими за розмірами підприємствами. Власники АТ у цілому дуже обмежено займаються управлінням підприємством. Їхня роль зводиться, головним чином, до визначення що виють менеджерів підприємства (шляхом виборів або призначення), організації контролю за їхньою роботою та встановлення загальних напрямків діяльності підприємства.

Досвід функціонування корпорацій у різних країнах світу дає підстави вважати вищих менеджерів (адміністрацію) корпорації ключовим елементом у структурі управління підприємством. Саме від них вирішальною мірою залежить ефективність функціонування підприємства. Причому головне не форма власності - приватна чи державна, - а ті, як приватні особи або держава зуміли організувати управління підприємством. Форма власності визначає перш за все, хто і як здійснює добір вищих менеджерів підприємства. Практика свідчить також, що менеджери мають певну схильність до отримання особистого зиску за рахунок інтересів корпорації. Тому важливе значення має не тільки добір менеджерів , а й організація ефективного контролю за їхньою діяльністю.

Масштабне використання в Україні безплатної приватизації призвело до створення на багатьох підприємствах акціонерних моделей інсайдерного типу. Інсайдери - це люди, які є співробітниками корпорації - від директора (голови правління) до звичайного робітника. Аутсайдери - це фізичні та юридичні особи , які безпосередньо не пов'язані з АТ. У моделі інсайдерского типу значну роль в управлінні підприємством відіграють працівники АТ. Пов'язане це, насамперед, із тим, що значна частина українських підприємств приватизувалася через оренду з викупом.

Окрім того, законодавством було надано пільги працівникам та керівникам підприємств, що приватизувались , у придбанні додаткової кількості акцій своїх підприємств.

Проаналізуємо тепер більш детально склад акціонерів, їхні економічні інтереси та перспективи окремих учасників корпоративних відносин в Україні.

Працівники підприємства. Ці люди стали акціонерами під впливом:

а) державної пропаганди;

б) пропаганди і тиску з бокові керівників підприємств;

в) перебування в складі колективу орендарів, який здійснював оренду підприємства з правом викупу;

г) відсутності будь-якої кваліфікації для оцінки інвестиційної привабливості інших підприємств, порівняння їх з "власним" підприємством.

Цю групу акціонерів у цілому потрібно віднести до "пасивних" акціонерів. Головний інтерес акціонерів - робітників полягає в збереженні своїх робочих місць та регулярному отриманні заробітної платні.

Тяжке економічне становище більшості сімей, усвідомлення свого дуже незначного впливу на функціонування АТ, відсутність дивідендів призводять до того, що в цілому працівники досить легко продають свої акції, якщо виникає така можливість.

Керівники підприємства. Їхній головний інтерес полягає в збереженні своїх посад та влади.

У Інсайдерській корпоративній моделі керівники АТ значну увагу приділяють роботі з трудовими колективами. Можливими напрямками цієї роботи є:

а) патерналізька діяльність: керівники АТ виявляють зовнішню турботу про працівників підприємства, схильні ігнорувати вимоги ринку заради того, щоб не допустити погіршення свого іміджу в трудовому колективі, навіть якщо при цьому інтереси працівників ставляться вище інтересів АТ і його акціонерів. Така нездатність усвідомити ринкові реалі та діяти відповідно до них може взагалі призвести до фінансового краху АТ та його банкрутства;

б) репресивна діяльність', керівники АТ погрожують працівникам-акціонерам звільненням, якщо ті продадуть свої акції аутсайдерам.

Юридичне такі дії є порушенням прав акціонерів. З економічної точки зору, це вияв невпевненості діючих керівників АТ у тому, що аутсайдерів (насамперед юридичних осіб) задовольнить рівень їхніх управлінських здібностей, готовності ефективно керувати підприємством у ринкових умовах;

в) створення перепон відчуженню акцій інсайдєрами. Це може відбуватися шляхом перетворення відкритого АТ у закрите. У статуті закритого АТ формулюються положення, які ускладнюють реалізацію акціонерам свого права на відчуження акцій, зокрема на продажів їх аутсайдерам;

г) організація додаткової емісії акцій в інтересах інсайдєрів, насамперед керівників АТ. У цьому разі акції нової емісії купуються за номінальною вартістю лише (переважно) інсайдєрами, у результаті чого частки аутсайдерів у статутному фонді АТ зменшуються, а частки інсайдєрів, навпаки, зростають.

Аутсайдери - фізичні особа. До цієї групи, зокрема, належать і комерційні банки. Вона потребує особливої уваги. Як відомо, її складають портфельні та стратегічні інвестори. Тепер в Україні серед юридичних осіб - акціонерів значне місце належить портфельним інвесторам. Причому серед них є такі, котрі в перспективі так і залишаться портфельними інвесторами, але є й такі які потенційно можуть перейти до розряду стратегічних інвесторів.

У Україні держава залишила за собою пакети акцій певної частини приватизованих підприємств. Як правило в АТ, у яких держава зацікавлена, вона залишила у своїй власності пакети акцій у розмірі 26% статутного фонду. Володіння такими пакетами дає можливість блокувати небажані зміни в статуті АТ, проведення його реорганізації. Тобто в держави залишилися певні важелі реального впливу на діяльність АТ. Але враховуючи економічну реальність слід констатувати, що держава в Україні е поки ще не пасивним акціонером. До цього часу не створено механізму ефективного управління державними частками корпоративної власності.

Держава має чітко визначити, хто та на яких умовах буде управляти державними пакетами акцій. Суб'єктами управління можуть виступати як державні чиновники так і приватні особи. Щоб забезпечити певні