За умов панування монополій ціна пропозиції виражає взаємозв’язок між рухом ціни, ціни виробництва та монопольної ціни виробництва, в основі яких лежать окремі аспекти дії закону вартості, закону попиту і пропозиції та закону монополізації виробництва й обміну. Коди переважають ціни пропозиції, з'являються додаткові стимули до розширення обсягів виробництва, а у монополізовані сфери ринку намагаються проникнути конкуренти. Це призводить до погіршення умов пропозиції товарів, що викликає зниження цін і скорочення масштабів виробництв певних видів товарів.

Якщо ринкові ціни встановлюються на рівні цін попиту, великі ком-панії намагаються знизити обсяги завантаження виробничих потужно-стей, формувати попит, регулювати співвідношення попиту і пропозиції (через маркетингову діяльність, використання контрактної форми тощо), прагнуть не допустити значного перевищення цінами попиту.

Виходячи з негативного впливу монополій на механізм ринкової рівноваги, навіть представники неокласичного напряму політичної еко-номії вважають за доцільне втручання держави у монополізовані га-лузі економіки. У таких галузях держава має контролювати процес ціно-утворення, а інколи навіть проводити націоналізацію та встановлювати тарифи відповідно до граничних витрат.

Серед західних економістів значного поширення набула ідея про невідповідність ринкового механізму так званим „суспільним благам”, якими є дороги, мости, канали тощо. Це пояснюється тим, що користу-вання цими благами дуже важко обмежити запровадженням безпосе-редньої плати. У розвинених країнах світу уряди різними способами регулюють ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами та ін.

Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) нерідко є соціальне справедливим заходом, який дає змогу людям із низькими доходами придбати певні види життєво необхідних товарів і послуг. Типовий приклад ринку, що потребує державного регулювання, — ри-нок житла, зокрема, регулювання квартирної плати. Побічними нега-тивними наслідками такого регулювання може бути поява нових дер-жавних установ і відповідного штату працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення „чорного” ринку. Оптималь-ним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для розши-рення житлового будівництва у формі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому випадку, коли ціна рівно-ваги надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сільському госпо-дарстві. Це зумовлене, насамперед, особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут формування суспільне необхідних витрат відбувається відпо-відно не до середніх (як у промисловості) витрат, а до найгірших, гра-ничних, які мають місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не забезпечить дохід товаровиробникам на таких ділян-ках землі. Причиною державного регулювання цін у сільському госпо-дарстві є також потреба стимулювання такого обсягу виробництва про-довольства, щоб країна змогла цілком забезпечити себе, що є ознакою економічної безпеки. Внаслідок такого регулювання утворюється над-лишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими (заниженими) цінами. Паралельно з цим держава захищає своє сільське господарство за допо-могою високого мита.

Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки за умов вільної конкуренції розподіляються між виробниками і спожива-чами. Великі монополії мають можливість перекладати їх на спожи-вачів.

Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати державне втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу національ-ного доходу на користь найбідніших верств населення. Тому необгрун-тованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перерозподіл порівняно з ринковою рівновагою призводить до зростання сукупних витрат. Справедливішим є твердження анг-лійського економіста А.Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сума задоволення останніх зро-стає швидше, ніж зменшується сума задоволення перших.

Крім того, практика розвитку передових країн світу засвідчила, що ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги (тобто одночасної рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без дер-жавного регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії за-гальної рівноваги Л.Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер назвав її „священным писанием” політичної економії.

3. Особливості ринку в Україні.

Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. „Ринок” для американця, західноєвропейця, японця має різний вигляд, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська „ринкова економіка” тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька — до державного „дирижизму”, західнонімецька — до „соціального ринкового господарства”, а японська — до „корпоративного патерналізму”.

Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там більші податки. В США податки менші, але більшість соціальних витрат покладено на громадян.

Для країн з розвинутою ринковою економікою характерне різне співвідношення приватної, колективної та державної власності.

Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Ізраїлі 64-відсотки валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і становить близько 35 відсотків.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути країни, для яких характерна змішана економіка, що грунтується на різних формах власності, домінуючими при