всередині економічної системи. Тобто, крива інвестиційного попиту – це лінія, що визначає взаємозв’язок між процентною ставкою на ринку кредитних ресурсів та інвестиціями.

Важливо, що показником витрат фірми буде виступати ціна (процентна ставка) на ринку інвестиційних ресурсів. Саме економічні витрати інвестора буде відображати процентна ставка на ринку, адже не має значення чи фірма використає для інвестицій власні кошти, чи буде їх позичати – в будь-якому випадку процент на ринку кредитних ресурсів виступає своєрідним “каталізатором” отриманої інвестором вигоди. Таким чином, рішення фірми про інвестування приймаються з однієї сторони на основі аналізу дохідності власних інвестицій і з іншої – на підставі діючої ринкової ставки (ціни кредитних ресурсів). Фірми будуть інвестувати до тих пір, доки дохідність їх інвестицій хоча б не зрівняється з діючою ринковою рис. 1.4.

Інвестиції – це завжди певний ризик чи отриманий ефект перевищить затрати на їх реалізацію. Прогнози майбутнього, потенційні варіанти розвитку подій в економічній системі – усі ці чинники мають значний, а інколи і вирішальний вплив на прийняття інвестиційних рішень. Власне, на перший план при прогнозуванні майбутнього, виходять поряд з економічними факторами також і багато інших чинників. Зокрема, це і соціально-політичні, культурні, демографічні, природні фактори тощо. Важливим в цій ситуації для інвестора буде максимальне обмеження “сторони невизначеності” власного проекту. Саме тому, що інвестиції в основному залежать від важкопрогнозованих подій, вони є найнестабільнішим компонентом сукупних видатків ВНП. Пропонуємо звернути увагу на переміщення кривих інвестиційного попиту на рис. 1.5.

Рис. 1.5 Переміщення кривої інвестиційного попиту [№ 7, ст. 82]

Рис. 1.5 Крива інвестиційного попиту (Dі): стрілки показують вплив:

Отже, ми побудували криву попиту на інвестиційні ресурси і встановили, що основними чинниками, що впливають на її переміщення виступають:

Як вже зазначалося, існує прямий зв’язок між інвестиціями та заощадженнями. Це свого роду дві сторони медалі, адже заощадження – це та частина загального доходу суспільства (ВНП за доходом), що корегується на поточне споживання суспільства і, відповідно, при виконанні умови S=I джерелом валових інвестицій будуть виступати:

В моделі ринку капіталів, що пропонується нами пропозиція позичкових коштів формується заощадженнями. Модель пропозиції позичкових коштів, що розглядається нижче, носить назву теорії міжчасового вибору, вперше була запропонована економістом-неокласиком Ірвінгом Фішеромю. [№32, ст.5-13]

Модель виходить з природнього припущення про те, що люди заощаджують частину свого поточного доходу, тобто не витрачають весь свій дохід на поточне споживання, а відкладають його частину для споживання в майбутньому. Можлива й обернена ситуація – коли людина споживає більше, ніж йому дозволяє поточний дохід – за рахунок позичання коштів, - таким чином, відмовляючись від певної частини майбутнього споживання. [№32, ст.5-13]

Ми будемо вважати, що людина вільна в виборі – скільки споживати і скільки зберігати. Що в цьому випадку візначає її рішення про співвідношення між поточним та майбутнім споживанням? Відповідаючи на це питання, ми будемо виходити з того, що люди, приймаючи те чи інше рішення, намагаються максимізувати свій добробут (корисність), виходячи з існуючих можливостей. Можна сказати, що вибір визначається, з однієї сторони, - перевагами людини (в даному випадку між поточним та майбутнім споживанням), з іншої сторони – тими можливостями, які надає ринок.

Розглянемо просту модель індивідуального вибору.

Рис. 1.6 Міжчасове бюджетне обмеження [№32, ст. 10]

На рис. 1.6 по горизонтальній осі відкладається обсяг споживання (витрати в вартісному виразі) в поточному періоді, - скажімо, в цьому році. По вертикалі - витрати на споживання в майбутньому періоді – нехай, в наступному році. Кожна точка в даних координатах являє собою певне поєднання поточного та майбутнього споживання. Можливості будь-якої людини (підприємства, фірми тощо) визначаються перш за все розміром доходу, який він отримує в поточному періоді і збирається отримати в майбутньому. На рис. 1.6 поточний дохід позначений Іс, майбутнього Іf. Знаходячись в точці А суб’єкт ринку нічого не зберігає і нічого не позичає. Однак, якщо існує фінансовий ринок, то у нього виникає можливість вибрати найкращий для себе варіант поточного та майбутнього споживання. Та пропорція, в якій він може поміняти одну одиницю поточного споживання на майбутнє споживання, визначається тим доходом, що він може отримати, запропонувавши на ринку свої заощадження (дохід можна покласти на депозит, купити цінні папери, позичити) – тобто процентною ставкою (ціною, за яку суб’єкт ринку погоджується відмовитись від поточного споживання). Іншими словами, відсоткова ставка відображає ту ж саму альтернативну вартість одиниці поточного споживання, що виражена в одиницях майбутнього споживання. Це означає, що відмовившись від однієї гривні теперішніх видатків, фірма (людина, держава і т.д.) – суб’єкт ринку має можливість отримати 1+і одиниць через певний період (і – ринкова відсоткова ставка). [№32, ст. 10]

На рисунку можливості суб’єкту ринку обмежені лінією ВЕ. Цю лінію називають міжчасовим бюджетним обмеженням. Точки В і Е відповідають двом максимумам (в принципі, неможливим крайнощам): В – весь дохід зберігається, Е – позичається максимально можливий обсяг коштів, відмовляючись від споживання в майбутньому. Можливості по отриманню кредиту в цій