Нетрадиційні та поновлювані джерела енергії. Одним з перс-пективних шляхів вирішення проблеми виходу з енергетичної кризи є залучення до паливно-енергетичного балансу України нетради-ційних поновлюваних джерел енергії (енергія сонця, вітру та ін.).

Оцінка потенційних можливостей використання цих видів енергії на території України свідчить, що їх запаси досить значні. Широке впровадження і використання енергії нетрадиційних дже-рел може дати до 1800 млрд. кВт * год електроенергії на рік. Ви-користання нетрадиційних джерел енергії дає змогу покращити екологічну обстановку в регіонах, замінити і зекономити дефіцит-не паливо, вирішити певні соціально-економічні проблеми сіль-ської місцевості, які не мають централізованого енергопостачання, тощо. Географічне положення України дозволяє розвивати усі напрями нетрадиційної енергетики, і особливо використання енер-гії вітру, сонця, геотермальної, біомаси.

Екологічні проблеми. Електроенергетика України являє со-бою складну організаційно-технічну систему, численні об'єкти якої (ГРЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми — охолоджувачі, шлакоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функ-ціонують у безперервно змінних умовах природного середовища. Серед забруднювачів природного середовища найбільш масш-табними і шкідливими є газопилові викиди теплової енергетики. Небезпека об'єктів теплової енергетики для населення і природ-ного середовища України обумовлена їх розміщенням (особливо потужних ТЕС) у великих містах та густонаселених районах, а також наявністю в їх викидах, крім основних токсичних домішок (сірчистий ангідрид та окисли азоту), дрібнодисперсного попелу окису вуглецю і таких канцерогенів, як бензопірен, окис ванадію, високомолекулярних органічних сполук тощо.

Крім забруднення атмосфери, викиди енергетики інтенсивно забруднюють атмосферну вологу і опади за рахунок розчину в них окислів сірки і азоту; поверхню, грунти, рослинність — за рахунок випадання на них пилу, забрудненого дощу та снігу; по-верхню вод — за рахунок осідання на водні об'єкти шкідливих речовин та змиву їх у річки і водойми дощовими струмками. На-слідком такого забруднення земної поверхні є закислення сільсь- когосподарських земель та накопичення у грунтах важких мета-лів з вугільного попелу, що пригнічує розвиток лісових біоцено-зів, знижує урожайність сільськогосподарських культур і забруд-нює небезпечними для людини сполуками продукти харчування. Найбільш небезпечними в цьому відношенні є вугільні ТЕС, які використовують високозольне і сірчане вугілля.

З інших (крім пилогазових викидів) небезпечних для навко-лишнього середовища видів впливу ТЕС слід відзначити скиди хімічно забруднених стоків в річки і водойми, теплове їх забруд-нення, що різко змінює і погіршує термічний і гідрохімічний ре-жим поверхневих вод, пригнічує водні біоценози.

Небезпечний локальний вплив на навколишнє середовище ТЕС здійснюють і шлакозоловідвали. Вони є причиною інтенсив-ного забруднення грунтів та місцевих поверхневих і ґрунтових вод. Зараз під шлакозоловідвалами ТЕС зайнято майже 3 тис. га, на яких заскладовано понад 300 млн. т. золошлаків. Щорічне зрос-тання цих золошлаків становить 12 млн. т.

Крім хімічного забруднення, електроенергетика здійснює ряд фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмос-фери паровими викидами великих градирень охолоджуючих во-доймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клі-мату; значний шумовий вплив на навколишні території; утво-рення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами ае-розольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров'я лю-дини електричного поля. Серед фізичного впливу слід також відзначити і радіаційний вплив на населення і біосферу радіоак-тивних викидів атомних, деяких вугільних теплових електростан-цій, попіл яких може мати радіоактивні речовини.

Шкідливий вплив на природне середовище здійснюють і хіміч-но чисті гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції, водойми яких призводять до затоплення і виведення з господарського ви-користання значних площ високопродуктивних земель та ріллі, формування екологічно шкідливих мілин, а також суттєвих змін гідрологічного і погіршення гідрохімічного режимів регульова-них цими водоймами рік.

З точки зору хімічного забруднення природного середовища найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Разом з тим вони є потенційно небезпечними з точки зору радіоактивного забруднення, про що свідчить аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негативні наслідки якої будуть відчуватися на території України, Росії, Бі-лорусі ще багато десятиліть.

Разом з тим у зв'язку з нестачею в Україні традиційних енер-гоносіїв (вугілля, нафти і особливо газу) і незначних запасів відновлюваних джерел енергії (гідро-, вітро-, біо-, геотермальної та ін.) І єдиним надійним джерелом енергозабезпечення народного госпо-дарства може бути лише атомна енергія. Однак для її викорис-тання необхідно разом з будівництвом нових високонадійних реакторів і блоків АЕС створити на території України на базі на-явних багатих покладів уранової руди власного ядерного енерге-тичного циклу, а також вирішити проблему консервації і демон-тажу АЕС, що відпрацювали свій термін і безпечного довготер-мінового зберігання радіоактивних відходів. Зараз щорічний при-ріст цих відходів становить майже 11 тис. м3. Для забезпечення енергетичної безпеки функціонування ядерно-енергетичного комп-лексу необхідно дотримуватися при його створенні і експлуатації правил ядерної безпеки, а також організації високоефективної системи радіаційного моніторингу природного середовища і всіх установок цього комплексу.

Основними шляхами забезпечення екологічної безпеки тради-ційної теплової енергетики є економія споживання електричної і теплової енергії, збагачення палива і вдосконалення процесів йо-го спалювання з метою зменшення викидів вуглецю та окислів азоту, впровадження високоефективного пило- та газоочисного обладнання, утилізація уловлених відходів та розробка економіч-них важелів екологізації енергетики.

Література

1. Герасимович В. Н., Голуб А. А. Методология зкономической оценки природних ресурсов. — М: Наука, 1988. — 140 с.

2. Глобальная знергетическая проблема /Под ред. Й. Д. Иванова. — М:МьІсль, 1985. —240с.

3.ДавьІдоваЛ. Г., Буряк А. А. Знергетика: пуги развития й перспек-тиви. — М: Наука, 1981. — 120 с.

4.Дорогунцов