Національно-особливий чинник процесу становлення особистості та людства в творчості українських мислителів другої половини ХІХ – початку ХХ століть.

Переоцінка вартостей та становлення нової суспільної свідомості – необхідна передумова трансформації суспільства. У цьому аспекті питання національного підіймається на поверхню, стає знову предметом філософської рефлексії. Утвердження нового типу світорозуміння у дискурсі державотворення та культурного зростання соціуму, що зветься українським, необхідно приводить до нового, порівняно з догматично-офіційною старою комуністичною ідеологією та ідейним спрямуванням імперіалізму, погляду на проблему та поняття національного як такої.

Практичне ставлення до того чи іншого суспільного явища чи добра вирішальним чином залежить від уявлень про його майбутню долю й призначення. Щось подібне до цього саме й відбувається у нас у справах національних. І справді, якщо у чогось немає майбутнього, то воно перетворюється з дієвого елемента у пасивний рудимент. Проте окрім існування майбутнього у конкретного явища, повинні бути певні умови, що б призвели дане явище до життя. До таких умов виникнення та появи поняття «національного» можна віднести наступні:

Романтизм, в повному розумінні цього слова (він розбудив національну свідомість та спричинився до розвитку народності);

вплив європейської науки на розвиток українського письменства (розвинувся національний, народний ідеал);

відродження слов’янських народностей та ідея панславізму (в народності зароджується ідея національності, а в понятті «слов’янкість» з’являється конкретність);

ідея рівних прав людини (поява національної ідеї);

політичні події (переродження національної ідеї в ідею самостійності та незалежності) (Барвінський Історія укр.л-ри.Т.2., с.6-10).

З огляду на вище сказане, поняття «національного», як і «загальнолюдського», складалося під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних обставин. Єдністю суб’єктивного і об’єктивного чинників стала методологічна база, від якої відходили (відштовхувалися) мислителі в своїх пошуках.

Методологічний підхід О.Потебні до вивчення національного характеризується окремими елементами діалектики. Діалектичність наукової методології проявляється насамперед у її послідовному історизмі (оскільки цей історизм не гіпертрофується), в прагненні до розкриття об’єкта дослідження в його тривалому історичному розвитку, починаючи з найглибшої давнини. При цьому історичні зміни національного він розглядав не як простий рух по колу, а як перехід від нижчого стану до вищого, стверджуючи, що в історичних змінах є прогрес (Потебня О. Эстетика, с. 41). Історичний розвиток розуміється як прояв боротьби протилежностей.

Брати Барвінські як науковці формувалися, безперечно, під впливом естетичних пошуків культурно-історичної школи. Саме ця школа, що виникла в середині ХІХ століття у Франції, виступила з вимогою історичного підходу до вивчення явищ, заявила про потребу дослідження історичного процесу в усій його цілісності та багатогранності. Представники школи ставили перед собою завдання збирати та узагальнювати фактичний матеріал, а розвиток нації пов’язували з громадським і культурним життям певної історичної епохи.

Своєю методологічною концепцією ранніх історико-літературних праць (читанок) Ол.Барвінський є прихильником методу бібліографічно-біографічно-описового аналізу. Праці Ол.Барвінського були «доброю основою наступних досліджень» (Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х – поч. 30-х років ХХсь.). – Львів, 1994. – С.3), хоча й не містили «синтетичного погляду на історію... як на процес, підпорядкований певним закономірностям» (Ільницький М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х – поч. 30-х років ХХсь.). – Львів, 1994. – С.127). З вище сказаного випливає, що за методологічні засади О.Барвінський обрав такі методи, як історичний (вивчення явищ та літературних пам’яток за хронологічним порядком, маючи на меті виявлення тих ланок, що їх пов’язують, і пояснення походження одного феномену з іншого) та філологічний (опис, вивчення тексту, коментування).

В.Барвінський до історичного підходу добавляє науковий, який для нього був спробою обґрунтування національних позицій українства з урахуванням рівня розвитку європейської науки другої половини ХІХ ст.

Головним чинником формування ідейних переконань Т.Зіньківського був екзистенційний вибір, доконаний за мовчазним покликом сумління, що сприймався як голос поневоленої України. Як особистість, яка зуміла зберегти власну самість од загрози «людино-самості» натовпу (за М.Гайдеггером), український мислитель перебував під дією двох чинників (фізичного знесилення й духовного зміцнення), потерпав від першого й поринав у метафізичний світ другого, вважаючи його основним виявом буття.

Доповненням методологічного підходу виступала їх власна національна свідомість, усвідомлення приналежності до конкретної національної спільноти, їх т.зв. «українофільство», «народофільство», їх патріотизм чи націоналізм. Для О.Потебні були повністю чужими ті почуття та пріоритети, які навіюються «місцевим патріотизмом», виключною прихильністю до «свого», «рідного». Його націоналізм був «раціональним націоналізмом мислителя, врівноваженим, спокійним і критичним» (Потебня Мова, с.145). Аналогічна свідомість національної сутності і у Т.Зіньківського: в листі-протесті до редакції журналу «Зоря» від 12.05.1891р. він та його соратники іменують себе «свідомими Русинами-Українцями» (ПерепискаЗіГ, с.325). Своєрідною національною присягою виступає гасло Ол.Барвінського: «нічого і ніколи не зраджувати та ціле життя працювати для свого народу» (Матеріали конф., с.4). Тільки глибоке відчуття та усвідомлення «свого національного коріння» було для В.Барвінського основним засобом протидії соціально-політичній деградації суспільства.

Поряд з національним нація містить в собі щось апріорне, яке її визначає та формує. Цим апріорі виступає ідея нації чи національного. Одразу постає проблема розмежування понять «ідея національного», «національна ідея», а також «українська ідея». Таке розведення зумовлене тими складностями, що виникають внаслідок їх підміни (а це приводить до втрати первісного змісту та значення). Ідея національного – це апріорна форма утворення, існування та розвитку нації. Вона існує ще до появи самої нації і є наявною в свідомості мас через національну ідентичність. Спроби рефлексії ідеї приводять до національної ідеї взагалі та української ідеї зокрема. Національна ідея постає