В контексті соціально-економічного розвитку, «домоустрію» чи буття в цілому, найбільш суттєвими були для мислителя проблеми мови – одного із найважливіших елементів будь-якої культури (Бак, с.98).

Як приклад розвитку української мови, а отже і народу, і нації, Ол.Барвінський пропонує (і впроваджує в 1892 році у шкільних підручниках) термін «українсько-руський» замість «руський» (Матеріали,с.12, 43). На думку Ол.Барвінського, вивчення рідної мови є віссю, навколо якої обертаються усі інші науки, , що їх вивчають у народній школі, адже «наука матерного язика есть огнищем, котре висилає благодатне тепло и светло, що помагає розвинутися іншим наукам народной школи в цілой повни» (Барвінський О. Наука материнского язика в школа народних з узглядненням її методичного трактування \\ газета школьн. – Львів, 1879. – С.26). Тому особливо важливим є те, як поставлене і як трактується вивчення у народній школі рідної мови, що є показником успішного навчання від якого залежить загальний розумовий розвиток.

О.Потебня впевнений, що «без мови немає духу, і навпаки – без духу немає мови» (ПотебняЕстетика, с.66-67). Розглядаючи питання про відношення мови до так званого народного духу, він підкреслює: «Мова не може бути тотожною з цим останнім; як у житті особи, так і вжитті народу повинні бути явища, які передують мові і йдуть за нею... При всьому цьому божественність мови залишається осторонь, і питання про її походження стає питанням про явища душевного життя, які передують мові, про закони її утворення і розвитку, про вплив її на дальшу душевну діяльність» (Естетика, с.69-70, Читання, с.8).

«Розвиток українського письменства буде корисним для народу, дасть йому рідну шкільну грамоту і допоможе українцям, маючим поняття краси і правди, знайти добрі шляхи і до всеросійського або великоруського письменства...» (Мова, 17). У спрощеному й скороченому вигляді три головні принципи, покладені в основу філософської концепції мови, грали вирішальну роль в поглядах О.Потебні на «мову/народність». Їх можна сформулювати наступним чином: «1. Акт мовлення не передає думок мовця слухачеві», бо «всяке розуміння є нерозумінням, а всяка згода в думках – незгодою» (Мова, 37). Тобто мова зберігає в собі ментальні особливості конкретної національності; 2. Мова є замкнутою системою, яка відкривається тільки для членів даної національності; 3. Часткова герметичність кожної мови передусім реалізується в її внутрішній формі. Внутрішня форма – це форма існування і безнастанного виявлення колективного світовідчування (світогляду) даної народності. Відповідно, набуток людства складається з суми (і взаємодії) всіх мов (Мова, 37).

Необхідним елементом життя народу є чинник прогресу, з допомогою якого може здійснити своє призначення нація. Важливим у національних поглядах В.Барвінського були ідеї «об’єктивної науки», тобто позитивізму. Сприймаючи європейський позитивізм, В.Барвінський вбачав визначну роль сучасної йому науки у сфері просвіти і становлення «народного життя». Рідне, національне не могло розвиватися, на думку В.Барвінського, без наукової праці – «споляризування (в широких масах) здобутих вже вислідів науки», що мала сприяти витворенню підстав «для розвою української народності». Це була спроба обґрунтування національних позицій українства з урахуванням рівня розвитку європейської науки другої половини ХІХ ст. Навіть таке поняття, як прогрес, повинне мати національний характер, бо «для розвою питомого житя Руської народності на Україні не достає одних творів Гоголя, Дарвина, Маркса, Миля, а треба свого, народнього, українського прогресу» (Барвінський В. Слівце до опізнання (Відповідь п.Українцеві на лист «Опізнаймося») // Правда. – 1877. - №1. – С.112). «Національне» поставало особливою частиною загальнолюдського поступу. Вагомість національного набирала для В.Барвінського глобального, визначального значення.

На думку О.Потебні, найголовнішим завданням тогочасності повинно стати розвиток «украинской национальности – языка, литературы, культуры» (Мова,с.146). Слушною є думка О.Потебні про те, що «прежде чем заботится о приобретении влияния, нужно заслужить право на влияние; прежде чем преобразовывать большое общество, нужно преобразовать себя и свое ближайшее маленькое общество» (Мова, с.55).

Ол.Барвінський переконаний, що становлення української інтелігенції відбувається в руслі європейських та світових процесів. А це, в свою чергу, проявляється в результаті зовнішніх впливів, «викликаних великою французькою революцією про права чоловіка та рівноправність усіх народніх верств», коли «сини колишніх козацьких старшин виїзджають заграницю і на тамошніх університетах здобувають собі не тілько европейську науку, але нові вільнодумні погляди» (Барв.О.Оповід, с.63).

Для українців історія, на думку Ол.Барвінського, приготувала особливе призначення, адже це «народ, котрий довгі часи був заборолом християнської Європи, котрий просвітив Литву, дав силу й могутність ягайлонській Польщі, заніс культуру в Московщину і допоміг їй стати європейською державою, народ, що дав московській літературі Гоголя і інших письменників, а в польській літературі витворив українську школу поетів, народ, що витворив таку взнеслу і багату людську поезію, ...народ, котрого вироби домашньо-промислові викликають зачудуваннє на виставках всього світу, такий народ не може пропасти і не пропаде, не спольщиться і не змосковщиться, бо він має сповнити вищу задачу серед європейських народів...» (Барвінський О. Спомини з мого життя. – Льві, 1912. – Ч1. с.138).

Звертаючись до інтелігентів, Ол.Барвінський так визначав її завдання: «Зрозуміти властивість народності, пійняти (осягнути) і вдовольняти потреби свого народу, його розвою і поступу, вказувати дорогу змаганням дійсного життя й хоронити їх від схиблення і упадку» [Споминки про житє і діяльність Володимира Барвінського. Коштом і заходом товариства "Просвіта". — Львів, 1884, с.36].

Проблема української інтелігенції розглядалася Т.Зіньківським на широкому історичному тлі, в контексті становища та розвитку на-ціональної мови, літератури, перспективи національно-культурної автономії України.

Маючи на увазі те,