Вагомим чинником виховання національно свідомої інтелігенції Т.Зіньківський вважав родину: «Тепер одно треба найдужче: пропагувати українську сім’ю, бо без цього не буде діла!» (Цит.за: Листи, с.24).

Т.Зіньківський висловлює побажання майбутнім синам: «Дай Боже, щоб виріс тобі на втіху й на славу Україні – хай буде він добрим їй сином і з молоком матері всосе любов до матері нашої спільної, до її слова, до її долі і слави. Хай буде він сином нової інтелігенської сім’ї, котрої мова мусить бути рідна мова, – тільки на такій основі можлива буде міцна і справжня інтелігенція, тільки тоді народність здобуде собі поваги і честі, коли її інтелігенція перестане перевертнів поставляти і боронитиме повагу й місце нашого слова в практичнім житті» (Зіньківський Т. Листи / Публ. В.Скрипки // Неопалима купина. – 1995. - №5/6., с.71; Листи., с.24-25).

«Інтелігенція має найбільшу вагу в історії народу, вона народ веде» (ТисячаМолУкр, с.76). Тому, головним гаслом пробудження національного взагалі та національної свідомості зокрема мають бути “теплі слова...” “До праці!” (Лист № , с.144).

До праці повинна стати кожна людина. Адже людина – це мета будь-якої діяльності. Як прихильник дарвінізму Барвінський схилявся до думки, що людина як природна, біологічна істота є наслідком довготривалого еволюційного поступу. Але суть її не можна обмежувати лише природними даними. Характерно, що В.Барвінський не ігнорував і неабияку роль психіки – емоцій зокрема. Вони виражають внутрішній стан людини й до певної міри зумовлюють характер стосунків між людьми.

Своїм існуванням і розвитком людство зобов’язане фізичній та розумовій праці. «До життя чесного та розумного треба праці», – неодноразово підкреслював В.Барвінський у своїх економічних і правничих статтях. Навіть найпростіші види трудового процесу вимагають від його безпосередніх учасників застосування відповідних знарядь праці. Щоб працювати, людині треба мати чим працювати та й на чім працювати. Далі у нього йдеться про такі відносно нескладні види діяльності, її операції, які здійснюють, приміром, столяр, кравець чи рільник: «Усі вони робітники, а робота їх потребує не тілько здорових рук, але й багато орудій до тої праці» [Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Ф. 11. Справа 4125/239, арк. 7]. Небагато є таких видів фізичної праці, «такої роботи, щоб її можна доконати (виконати) голими руками» [Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Ф. 11. Справа 4125/239, арк. 7]. А складніші трудові процеси відповідно вимагали від людства, щоб воно постійно розвивало й удосконалювало знаряддя виробництва та предмети праці. Власне, за їх допомогою людство впродовж тисяч років створювало й розвивало матеріальні і духовні умови свого буття. Ці думки Барвінського органічно пов’язані з низкою інших цікавих суджень про суть людського життя, його цінність, сенс, мету, тривалість, безсмертя тощо.

Згідно з міркуваннями публіциста, життя – це процес, в якому людство завдяки різним видам і формам діяльності створювало собі їжу, одяг, житло, творило мистецтво і т.д. Життя було, є і завжди буде найбільшою цінністю, яку колись знала і ще буде знати цивілізація. «Житє – підкреслював він, – то велика штука» [Сонны мары молодого питомця. Оповіданє Володимира Барвінського. — Львів, 1884, с.37]. Воно має подвійний зміст: з одного боку, воно полягає у створенні умов для існування людей, а з другого – в перетворенні останніх (умов) у предмети й засоби підтримання та відтворення життя за допомогою використання їх. У зв’язку з цим В.Барвінський зазначав: «Ціле житє чоловіка – це одна праця і наука, які були і є можливими лише за обставин спільного й упорядкованого в певні спільноти людей». Ілюстрацією цього для просвітника слугували історії розвитку древніх цивілізацій: «Було вже так споконвіку, від начатку світа, що люди жили разом. Бо чоловік не деревина, не звірина, щоб сам жив про себе на світі. В родині, в громаді, в народі – то житє чоловіка» [Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Ф. 11. Справа 4125/239, арк. 7.]. Людське життя вже від свого виникнення й поступу є суспільним явищем. Окремий індивід свої потреби може здійснювати за допомогою інших осіб. Причиною цього є також і те, що навіть у здібної людини не може бути всіх фізичних і розумових сил для побудови її власного життя. До речі, В.Барвінський у цьому контексті писав, що люди від народження за своїми фізіологічно-природними характеристиками не є одинакові: «Є певні границі між людьми, що їх сама природа кладе» [Оцінка збірки "Молот" // Правда. — 1879, с.39]. На його думку, природні дані людини можуть відчутно впливати на їх життєдіяльність.

Отже, погляд В.Барвінського на мету, сенс життя зріс на живлющому національному ґрунті, сформувався під впливом духовної вітчизняної та зарубіжної культури. Вищою для нього цінністю як гуманіста була людина з її насущними проблемами, інтересами, цілями в житті та діяльності. Працю він уважав природним виявом та умовою буття індивіда. Звернення просвітника до історії України давало можливість багатьом галичанам оцінити героїчне життя наших предків, сприйняти його як позитивний досвід й водночас як заклик боротися за права людини в тогочасних обставинах. Об’єднати народ України у життєспроможну націю зможе лише духовна, національно налаштована еліта, здатна на велику самопожертву й безкорисливе служіння таким життєвотворним ідеалам, як свобода, рівність, щастя,