Підіб'ємо підсумки. Римське право викладається в обсязі, недостатньому для того, щоб слугувати базовою дисципліною. Його викладання неналежним чином забезпечене кадрами фахівців, навчальною літературою та першоджерелами.

Якщо до цього додати слабку підготовку з питань історії та культури античності більшості випускників шкіл, потенційних та справжніх першокурсників юридичних факультетів та юри-дичних вищих закладів освіти, а також практично повну відсутність спецкурсів, пов'язаних з римським правом, на вищих щаблях підготовки юристів, то картина вимальовується досить-таки безрадісна.

Елементарні знання з римського права повинні здобуватись вже у загальноосвітній школі, особливо в гімназіях, гуманітарних ліцеях, юридичних училищах та інших закладах освіти, покликаних давати ґрунтовну гуманітарну підготовку, освіту, яку колись називали класичною. Можна сподіватись, що засвоєння молоддю засад римського права сприятиме розвитку її правосвідомості, яка була на дуже високому рівні у громадян Риму і є дуже низькою у нашого народу, на що з тривогою вказують фахівці у цій галузі.

Розглядаючи значення римського права як історико-правового підґрунтя підготовки фа-хівців високої кваліфікації, ми знов-таки хочемо підкреслити, що таким є не тільки так звана «догма римського права», тобто концентрований виклад його основних засад, понять, категорій і положень, а й історія римського права, причому не тільки приватного, а й публічного,

Вивчення історії римського права, яке, до речі, мало місце і у Київському університеті святого Володимира, і у Новоросійському (нині — Одеському) університеті, дасть змогу студентам краще орієнтуватись у закономірностях та особливостях становлення й розвитку права, зв'язку державницьких інституцій з правовими, шляхах підвищення ефективності їхньої діяльності тощо. Уявляється, що найбільш доцільно це робити саме на прикладі Стародавнього Риму. І не тільки через наявність першоджерел та їх відносну доступність, а й тому, що тисячолітня історія Риму була ніби своєрідним полігоном, де перевірялись на ефективність і міцність різноманітні політичні режими, правові та політичні ідеї, філософські й релігійні течії, форми правотворення тощо. Тo чому б не використовувати цей досвід більш активно?

З урахуванням сказаного необхідно подовжити і поглибити вивчення його і пов'язаних з ним предметів. Зокрема, історію римського права, римське приватне та римське публічне право варто було б вивчати протягом двох семестрів першого курсу, приділяючи цьому дві—чотири години на тиждень, незалежно від майбутньої спеціалізації студента. Причому якщо для підготовки бакалаврів такого обсягу вивчення римського права за теперішніх умов було б достатньо, то юристи вищих рівнів кваліфікації повинні одержувати більш ґрунтовні знання.

Не зайво зазначити й те, що поглиблене вивчення римського права сприятиме активізації розвитку світоглядних та міжнародно-правових аспектів вищої юридичної освіти, оскільки воно є своєрідним професійним «есперанто» правників практично усіх європейських країн.

Звичайно, розширення і поглиблення вивчення римського права потребують певних зусиль, причому не стільки матеріальних, скільки організаційно-правових. Насамперед треба переглянути навчальні плани з тим, щоб визначити місце у них римського та греко-римського права як базових дисциплін, необхідних для підготовки фахівців високої кваліфікації.

Крім того, необхідно звернути увагу на забезпечення вищих юридичних закладів освіти та юридичних факультетів літературою (підручниками та першоджерелами), насамперед вітчиз-няною. Адже, як слушно зазначалося в літературі, найбільш перспективними є видання, де поняття римського права розглядається з позицій вітчизняної цивілістики. Тому якщо ми хочемо мати фахівців у галузі римського права високого рівня, маємо створювати і вдоскона-лювати власні підручники, які відображали б досягнення національних шкіл цивілістики та романістики, властиве саме їм бачення цього предмета. Непогано було б оголосити конкурс на створення базового підручника.

Необхідно також змінити підхід до підготовки спеціалістів з римського та греко-римського права. Вважаємо за доцільне відкрити аспірантуру з цієї спеціальності у тих вищих наукових закладах, де є відповідні фахівці. Варто подумати й про запровадження ВАКом України відповідної спеціальності для захисту дисертацій.

Нарешті, непогано було б вирішити питання про створення центру (або центрів) вивчення римського права і похідних від нього правових систем, який координував би дослідження у цій галузі права шляхом забезпечення обміну інформацією, надання методичних матеріалів, узагальнення бібліографії, проведення семінарів та конференцій романістів тощо.

Роботи не на один день і не для однієї кафедри чи навіть факультету. Однак не розпочавши її, не поліпшивши хоча б поступово вивчення римського права, ми ризикуємо опинитись у результаті реформи вищої юридичної освіти у становищі тих, хто зводить будинок на піску. А без належного підґрунтя оновлена система юридичної освіти, культури і світогляду не може бути надійною і досконалою.