Зміст

Вступ

Розділ І. історія розвитку договору комерційної концесії

Розділ ІІ. поняття та особливості договору комерційної концесії:

2.1. Поняття та особливості договору комерційної концесії

2.2. Порядок укладення договору комерційної концесії

2.3. Відмінність договору комерційної концесії від суміжних з ним договорів

розділ ІІІ. загальна характеристика договору комерційної концесії:

3.1. Сторони договору комерційної концесії

3.2. Зміст договору комерційної концесії

3.3. Відповідальність за договором комерційної концесії

розділ ІV. припинення та визнання недійсним договору комерційної концесії:

4.1. Припинення договору комерційної концесії

4.2. Визнання недійсним договору комерційної концесії

висновки

список використаних джерел

Розділ ІІ

Поняття та особливості договору комерційної концесії

2.1. Поняття та особливості договору

комерційної концесії

Комерційна концесія (франчайзинг) – один із нових правових інститутів, що знайшов своє відображення у новому ЦК України (1115-1129) і ГК України (366-376). Комерційна концесія основана на тому, що один суб”єкт підприємницької діяльності (правоволоділець) за винагороду надає іншому суб”єктові підприємницької діяльності (користувачеві) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау, комерційну інформацію, що охороняється законом, і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. Саме ці елементи, як правило, визнаються необхідними для цього типу підприємницьких відносин національними та міжнародними правовими актами з питань франчайзингу і документами різних франчайзингових організацій. Поєднання зазначених елементів в одних правовідносинах дає можливість відрізняти комерційну концесію (францайзинг) від інших подібних підприємницьких договорів.

Договір комерційної концесії (франчайзингу) широко застосовується в господарській діяльності з 70-х років, хоч уже був відомий в США з кінця минулого століття. За своєю суттю франчайзинг є одним із засобів надання продукції або послуг споживачам, форма організації і ведення підприємницької діяльності на основі об”єднання матеріальних і фінансових засобів і зусиль юридичних і фізічних осіб,що зареєстровані як суб”єкти підприємницької діяльності. Франчайзинг передбачає створення широкої мережі однорідних підприємств, які мають знак для товарів і послуг (торговельний знак), що об”єднує багатьох підприємців, які дотримуються однакових умов, стилю, методів та форми продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках – і при виробництві товарів. Терміном „франчайзинг” у середньовічній Франції визначався привілей (право) на здійснення певної діяльності, куплений у короля. У ЦК законодавцем було прийнято достатньо умовне поняття „комерційна концесія”. Франчайзинг – це „форма маркетингу або розподілення товару, при якому „материнська” компанія, як правило, надає індивідууму або компанії („дочірній” або сторонній) право або привілей робити бізнес у визначеній формі протягом певного періоду часу в певному місці”.

Застосування франчайзингу в підприємницькій діяльності надає істотні переваги як правоволодільцю, так і користувачеві, а також споживачеві і всьому суспільству.

Необхідно відзначити один істотний аспект договору комерційної концесії (франчайзингу) – сторонами в ньому можуть бути лише юридичні особи, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Це, означає, що для отримання комплексу виключних прав за договором користувачу необхідно як мінімум зареєструватися приватним підприємцем.

Отже, сторонами договору комерційної концесії є правоволоділець і користувач. Коло осіб, що можуть виступати в якості правоволодільця і користувача обмежений. У нього винятково комерційні оргацізації і громадяни, зареєстровані як індивідуальні підпрємці. Право укласти договір виникає з моменту державної реєстрації комерційної органцізації або індивідуального підприємця. Правоволоділець є особа, якій належать ті виключні права, використання яких він дозволяє користувачеві. Природньо він повинен бути легітимізований як власник цих прав. Правоволоділець повинен бути підприємцем, це означає, що він використовує приналежні йому виключні права в процесі комерційної діяльності. Однак закон не вимагає, щоб правоволоділець здобував відповідні права будучи підприємцем, досить лише, щоб він був офіційно зареєстрований як підприємець до моменту укладення договору комерційної концесії.

Для правоволодільця (франчайзера) франчайзинг є найбільш зручним засобом розширення свого бізнесу. Він позбавлений необідності відкривати велику кількість філій або реєструвати підприємства на віддаленій території, інвестувати кошти для придбання нерухомоті, наймання персоналу. Правоволоділець отримує користь не вдаючись до кредитів та не беручи на себе серйозних фінансових зобов’язань, адже саме користувач вкладає свою частку в бізнес, де значні витрати на розширення покладаються також на нього. Правоволоділець покращує свій збут, забезпечує собі можливість у подальшому продавати користувачеві нові партії товарів і здійснювати обслуговування устаткування, сам процес експлуатації якого – безкоштовна реклама. Крім того, для правоволодільця успіх користувача (незалежного підприємця з високим рівнем мотивації у своїй роботі до зростання прибутку) може давати більший прибуток, ніж експлуатація власного підприємства або торгової точки з менеджером, який не вклав власні кошти в справу. Нарешті, правоволоділець може здійснювати більш суворий контроль за умовами реалізації своєї продукції порівняно з тим, який він має при використанні інших каналів, де не має такого тісного взаємозв’язку з клієнтом.Все це і дає можливість протягом відносно короткого строку створити розгалужену мережу виробничих підприємств, що надають послуги.

Для користувача комерційна концесія істотно знижує підприємницькій ризик та прискорює окупність капітало вкладень. Залишаючись господарем свого підприємства, він отримує можливість використовівати добре відомий знак для товарів і послуг, що позитивно позначається на входженні до ринку. Крім того, правоволодільці проводять постійну рекламну компанію на загальнонаціональному і місцевому рівнях у таких масштабах, які не під силу малій і середній фірмі. Користувач отримує від правоволодільця як спеціальні знання за допомогою програм навчання та професійних консультацій з управління підприємством, так і устаткування, інгредієнти, необхідні для виробництва кінцевої продукції або послуг, за цінами нижче ринкових. Неодноразово правоволоділець виступає поручителем за користувача при його зверненні за кредитом до банку або при ккладеннях