Перелік заперечних обмежень є відкритим, тобто таким, що суперечить антимонопольному законодавству і, отже, недійсними можуть бути визнані інші обмеження, встановлені договором комерційної концесії;

обмеження, включені в договір комерційної концесії прямо заборонені законом (нікчемні обмеження), а саме:

а) право правоволодільця визначати ціну товару (робіт, послуг), які виконуються (надаються) користувачем, або встановлювати максимальну і мінімальну межу цієї ціни. В цьому разі має йтися про такі ціни (межі цін), які виражені у твердій валюті. Орієнтовні ціни, так само як мінімальна і міксимальна норма рентабельності при встановленні цін, можуть бути встановлені договором;

б) обов”язок користувача продавати товар (виконувати роботу, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцеперебування ( місце проживання) на території, визначеній у договорі. В той час допустимо включити в договір обов”язок користувача діяти тільки на території, яка за ним закріплена. Таким чином, це обмеження стосується лише випадків надання переваги (або дискримінації) якої-небудь категорії споживачів на цій території, що прямо заборонено антимонопольним законодавством.

Якщо такі обмеження включені в договір, то щодо них починаються наслідки недійсності нікчемної угоди. Ці обмеження прав сторін визнаються неіснуючими і тому не повинні виконуватись. Однак угоди, які укладені користувачем з його споживачами задля виконання нікчемних обмежень (наприклад, з вказаною правоволодільцем ціною), тільки за наведених обставин назвати недійсними неможливо [Цивільне право України. Підручник: У 2 кн. За ред. О.В.Дзери, с.275].

3.2. Зміст договору комерційної концесії

Істотними умовами договору є його предмет і ціна (винагорода). Особливість предмета договору полягає в тому, що він становить комплекс виключних прав, які необхідні для використання у певній сфері підприємницької діяльності. Конкретний склад такого комплексу визначається метою договору – сприяти просуванню на ринок певних товарів (робіт, послуг). Враховуючи особливий характер предмета договору, необхідно також вказати ціну. Якщо врахувати, що виключні права за своєю природою унікальні, то плату за користування ними не можна визначити за правилом про ціну, яка за порівнянних обставин переважно стягується за аналогічні товари, роботи послуги. На практиці винагорода найчастіше складається з двох частин – своєрідної „вхідної плати” за приєднання до фірмової мережі правоволодільця та наступних періодичних платежів (що визначаються за твердою шкалою або у відсотках від прибутку). Строк же не належить до істотних умов договору комерційної концесії, адже цей договір може бути укладений на строк або без зазначення строку.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об”єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Іншими словами, йдеться про виключні права на результати інтелектульної діяльності і насамперед про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг).

Необхідно зазначити, що при визначення предмета договору комерційної концесії йдеться не про виключні права, а про їх комплекс. Проте обов‘язковий набір виключних прав, які підлягають передачі користувачеві, як правило, законодавством не встановлюється. Можлива ситуація, коли користувачеві за договором передається тільки одне право, при цьому у нього не виникає права вимагати передачі інших прав у примусовому порядку. Однак, для досягнення мети договору комерційної концесії виключні права передаються саме в комплексі, наявність яких і допомагає відрізнти договорів комерційної концесії від інших близьких йому видів договорів.

Форма договору комерційної концесії визначається як письмова. Недотримання письмової форми договору тягне за собою його недійсність, і такий договір вважається недійсним. Така вимога закону пов’язана з тим, що догові комерційної концесії, з одного боку, може бути укладений тільки суб”єктами підприємницької діяльності, тобто професійними учасниками цивільного обороту, а з іншого – такий договір підлягяє державній реєстрації.

Державна реєстрація договору комерційної концесії, як це передбачається ЦК і ГК Укріїни, проводиться органом який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

При цьому існує така особливість: якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрацію договору комерційної концесії здійснює орган, у якому був зареєстрований користувач. Необхідність реєстрації пов’язана з тим, що головною складовою предмета договору комерційної концесії є право на використання об’єктів інтелектуальної власності, за допомого яких здійснюється індивідуалізація суб”єкта підприємницької діяльності та товарів, що ним продаються (виконуваних робіт, послуг, що надаються). Надаючи права іншій особі, суб’єкт підприємницької діяльності обмежує тим самим і себе, про що має право знати і суспільство. Не випадково реєстрація, за загальним правилом, прив’язана до особи правоволодільця [Цивільне право України. Підручник: У 2 кн. За ред. О.В.Дзери, с.265-270].

Характерною ознакою договору комерційної концесії є те, що дійсність цього договору не пов’язана з його реєстрацією. Лише у відносинах з третіми особами сторони договору мають право посилатися на договір тільки після його державної реєстрації. Однак, незважаючи на це державну реєстрацію не можна назвати факультативною, тому що за її нездійснення законом установлені дві санкції. По-перше, заборона посилатися на договір комерційної концесії у відносинах із третіми особами, що може спричинити для сторін несприятливі майнові наслідки. Наприклад, користувач за зареєстрованим договором може зажадати від ніде зареєстрованого користувача припинення дій, що порушують його права, і відшкодування збитків. По-друге, нездійснення реєстрації створить порушення договору, що спричиняє відповідальність порушника, у ролі якого, за загальним праволом виступає правоволоділець.

Питання про те, хто зі сторін договору – правоволоділець чи користувач