Комерційна концесія і франчайзинг мають, зокрема, й інші риси або ознаки:

- об”єкт відносин;

- суб”єкти відносин;

- фінансові взаємини;

- права і обов”язки суб”єктів відносин.

Порівняння комерційної концесії і франчайзинга дає можливість провести наступну аналогію:

франчайзер – правоволоділець;

франчайзи – користувач;

франчиза – концесія.

Однак у правовій теорії виникли розбіжності щодо еквівалентності комерційної концесії і франчайзинга.

Так, одна група авторів (В. Евдокімова, Н.Г. Вилкова, Е.А. Суханов, І.В. Барабанова) вважають франчайзинг рівноцінним комерційній концесії [Барабанова І.В. Франчайзинг або комерційна концесія?; Євдокімова В. Франшиза і договір комерційної концесії]. Інший автор (С.А.Сосна) виділяє кілька відмінностей франчайзинга від комерційної концесії. На думку С.А.Сосни, франчайзинг відрізняється набагато більш широким, чим комерційна концесія, комплексним характером охоплюваних відносин, тому що сторона - франчайзер – надає франшизу звичайно на весь комплекс приналежних йому промислових і інтелектуальних прав. У той час як при комерційній концесії, як правило, надаються тільки торгівельна марка і знак обслуговування.

За договором франчайзинга виключні права надаються одною стороною іншій стороні на пільговій, привілейованій основі. Тобто франчайзер не просто передає франчайзи виключне право збувати свої товари кінцевому споживачеві, але і передає йому, як відзначалося, свою промислову й інтелектуальну власність; робить організаційну, технічну, комерційну й іншу допомогу в організації збуту. Саме ця постійна і комплексна підтримка, на думку автора, є основною відмінністю франчайзинга від комерційної концесії. Здійснення постійного контролю першою стороною над діяльністю другої також є специфікою договору франчизи. С.А.Сосна відзначає, що франчайзи має право робити послуги, ананлогічні тим, що роблять або робить франчайзер. По комерційній же концесії набувач правий може тільки поширювати товари виготовлювача [Сосна С.А. Договір франшизи, с.37].

Відповідно до Цивільного Кодексу України:

- правоволоділець зобов”язується надати користувачеві комплекс виключних прав, що належать правоволодільцю, в тому числі право на фірмове найменування і/або комерційне позначення правоволодільця, на охоронювану комерційну інформацію, а також на інші передбачені договором об”єкти виключних прав;

- правоволоділець зобов”язаний робити користувачеві постійне технічне і консультативне сприяння, включаючи сприянні в навчанні і підвищені кваліфікації працівників;

- правоволоділець зобов”язаний контролювати якість товарів (робіт, послуг), вироблених (виконуваних, що виробляються) користувачем на піставі договору комерційної концесії;

- договір комерційної концесії передбачає використання комплексу виключних прав стосовно до визначеної сфери підприємницької діяльності (продажу товарів, отриманих від правоволодільця або зроблених користувачем, здійснення іншої торгівельної діяльності, виконанню робіт, наданню послуг.

Проведені положення Цивільного Кодексу України в цілому відповідають визначенням франчайзинга. Більш того, можна відзначити, що в Цивільному Кодексі України йде правове регулювання в основному не комерційної концесії, а франчайзинга:

- концесія включає не тільки право на використання торгівельної марки і знака обслуговування, а повний комплекс виключних прав, включаючи комерційну інформацію, одже мова йде про франчизу;

- правоволоділець зобов”язується за Цивілним Кодексом України надавати комплексну підтримку, а також здійснювати постійний контроль за діяльністю користувача концесії.

Одже, зміст договору, згідно Цивільного Кодексу України полягає в наступному:

одна сторона (правоволоділець) зобов”язується надати іншій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Потрібно відзначити, що норми Цивільного Кодексу про право власності на об”єкти виключних прав (інтелектуальної власності) не поширюються.

Укладення договору комерційної концесії дає можливість правоволодільцю розширити свій вплив на ринку (витиснути конкуруючу продукцію) без необхідності відкривати філії або організовувати дочірні суспільства, наймати додаткових працівників, вивчати незнайомий ринок і інші не тільки без додаткових фінансових вкладень, але навіть і одержувати при цьому прибуток від платежів користувача (франчайзи). При цьому правоволоділець зберігає досить сильний контроль над користувачами, оскільки користувач залежить від виключних прав правоволодільця і приймає на себе зобов”язання дотримувати у своїй діяльності стандаотів і якості не нижче правоволодільця.

Користувачеві договір дозволяє вести підприємницьку діяльність під ім”ям і за технологією відомої на ринку компанії, що не вимагає значних інтелектуальних витрат на організацію нової справи, знижує підприємницький ризик. Користувач находиться під заступництвом правоволодільця, одночасно зберігаючи формальну незалежність від нього. Використання відомого імені дає можливість користувачеві заощаджувати і на витратах по рекламі своєї продукції. Нарешті, додаткові можливості надає право на надання субконцесії (якщо передбачено договором комерційної концесії), тобто право користувача передавати третім особам (вторинним користувачам) комплекс прав, отриманих від правоволодільця. У цьому випадку користувач здобуває усі вигоди правоволодільця.

Договір використовується звичайно в торгівлі, сфері обслуговування, для створення мережі по збуті продукції правоволодільця, для освоєння нової території. Іноді первинний правоволоділець залучає користувачів переважно правом на надання субконцесій.

Аналіз предмету договору комерційної концесії дозволяє зрозуміти логіку законодавця при встановленні норм, що регулюють відносини за договором, а також з”ясувати, яке ще законодавство (крім ГК України) має пряме відношення до договору:

3.3. Відповідальність за договором комерційної концесії

У главі 76 „Комерційна концесія” ЦК України не передбачені спеціальні норми, що встановлюють взаємну відповідальність сторін договору комерційної концесії (франчайзингу). Однак така відповідальність зумовлена природою договорів цього виду. Метою договору комерційної концесії (франчайзингу) є врпвадженя в практику нового підприємця (користувача) визначеного договором виду конкурентноспроможної підприємницької діяльності за рахунок використання досвіду та ділової репутації правоволодільця (франчайзера) для просування відповідних товарів і послуг на нових ринках збуту.

Таким чином, правоволоділець, надаючи