Фінансова діяльність суб’єктів господарювання

2

План

Вступ

Суть підприємництва, його види та розвиток

Історичний етап розвитку АТ в Україні та порівняння з світовим досвідом

Акція, як фінансова одиниця АТ.

Особливості аудиту обліку акціонерних товариств

Висновок

Література

4

1.Суть підприємництва, його види та розвиток

Підприємство — первинна ланка народного господарства. Види підприємств і їх розвиток за умов становлення соціальне орієнтованої ринкової економіки

Підприємство — первинна ланка народного господар-ства. Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та нада-ють послуги населенню, суспільству з відповідною систе-мою виробничих відносин.

На основі суспільного поділу праці народне господар-ство ділиться на такі галузі: промисловість, сільське госпо-дарство, будівництво, транспорт, торгівля та ін. Статисти-ка налічує понад 400 галузей. Від розвитку кожної з них і всієї їх сукупності залежать у кінцевому підсумку вели-чина валового національного продукту, рівень життя насе-лення. Україна, маючи лише 2,7 % території колишнього Союзу, створювала понад 17 % національного доходу, приблизно чверть промислової та третину сільського-сподарської-продукції, що вироблялася всіма республіка-ми, які входили до СРСР. Україна має ряд добре розвину-тих галузей, які не лише забезпечують потреби республіки, а й дають змогу частину продукції направляти в інші регіони. Питома вага України в загальному обсязі вироб-ництва найважливіших видів промислової продукції у 1990 р. становила: вугілля—17,2 %, цукру—52,6 %, м'яса—21,3 %, олії—33,1 %. Великі потужності має машинобудівна галузь, яка давала 90 % тепловозів, близько половини усіх вантажних вагонів, 35,6 % електро-двигунів.

Протягом десятиліть існування Радянського Союзу на-родне господарство України, її підприємства були тісно пов'язані в єдиному економічному просторі з іншими рес-публіками; розрив цих зв'язків, який стався після розвалу Союзу й утворення самостійних держав, призвів до

5

хаосу — у народному господарстві, знижень»! виробництва продук-ції окремими галузями і підприємствами.

Це можна було передбачити, оскільки підприємства України мали постійні господарські зв'язки з 33 тис. підприємств інших республік. Особливо велика залежність України від постачання нафти та нафтопродуктів, природ-ного газу, деревини, бавовни. Для забезпечення нормальної діяльності галузей необхідно в Україну щороку ввозити 52 млн. т нафти і газового конденсату (85,5 % загальної потреби), ділової деревини 9,5 куб. м (46,8 %), близько 100 млрд. куб. м природного газу (80 %), 205 тис. т бавовни-волокна. Як бачимо, економічні зв'язки між державами колишнього Союзу, окремими галузями є об'єктив-но необхідними і там, де вони втрачені, потрібно їх по-новити.

Кожна галузь, що є частиною народного господарства, у свою чергу складається із сукупності окремих підпри-ємств: державних, кооперативних, акціонерних, приватних та ін„ які випускають одну або споріднену продукцію, потрібну для задоволення певних потреб суспільства. Тра-диційно під підприємством розуміють фабрику, завод, кол-госп, їдальню та подібні об'єкти.

Підприємство у політ економічному розумінні — це пер-винна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка виступає як товаровиробник і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

На підприємстві відбувається безпосередньо поєднання робочої сиди із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП, ефективності виробництва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина ство-рюваного валового національного продукту, соціальне-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення мате-ріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися май-ном, одержувати

6

кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалі-зовану продукцію і з якого оплачуються рахунки інших ^/ підприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, ви-плачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.

До останнього часу у народному господарстві перева-жають державні підприємства. У них зосереджується близь-ко 90 % основних виробничих фондів і лише близько 10 %— у кооперативних підприємствах, які були, по суті, також одержавлені і давно втратили свій кооперативний характер. Більшість підприємств промисловості були під-порядковані центру колишнього Союзу РСР. На них зосе-реджувалося 73 % основних виробничих фондів, а на об'єктах, підпорядкованих республіці, лише 27 %.

Наприкінці 80-х років у промисловості України налічу-валося понад 7,5 тис. підприємств, виробничих і науково-виробничих об'єднань, що перебували на самостійному балансі, а у сільському господарстві — 7,5 тис. колгоспів та 2,3 тис. радгоспів. У промисловості переважають зде-більшого великі промислові об'єкти. Із загальної кількості підприємств, що перебували на самостійному балансі, мали до 200 робітників — 45 %, а тих, де працювало понад З тис. робітників—лише 3,7 %. Але останні давали до 40 % валової продукції, на них було зайнято 36 % загальної чисельності робітників. Малі підприємства ви-робляли менше 10 >% валової продукції, на них було зосереджено лише 7 % промислового виробничого персо-налу і 5,4 % загальної кількості основних фондів.

Тривалий час в економічній науці та практиці була поширена думка про переваги великого виробництва над дрібним. Тому вживалися заходи щодо централізації ви-робництва. З цією метою у 60-х і особливо у 70-х роках наполегливо проводилася політика створення на території республік колишнього Союзу, у тому числі і в Україні, виробничих і науково-виробничих об'єднань. Наприкінці 60-х років їх налічувалося в СРСР- 608, а

7

на початку 1981 р. стало вже 4,1 тис., наприкінці 1990 р. — 4,7 тис. У них об'єднувалася половина підприємств країни. В організації таких об'єднань не обійшлось без помилок. Був взятий курс на ліквідацію малих і середніх підпри-ємств шляхом їх штучного залучення до об'єднання. Такі адміністративно-організаційні утворення в ряді випадків були малоефективними і не дали очікуваних результатів. Підтвердженням цього є те, що у таких об'єднаннях було зайнято понад