Важливою проблемою суспільного виробництва є ви-значення оптимальних розмірів підприємств. Оптимальни-ми вважаються такі розміри, за яких створюються найбільш сприятливі умови для використання досягнень на-уки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефек-тивне виробництво високоякісної продукції. Оптимальні розміри підприємства визначаються у кожному окремому випадку і залежать від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, про-фесійного рівня робітників тощо. Відповідно до цих умов підприємство може бути великим, середнім або малим. Наприклад, продуктивність сучасного прокатного стану, обладнаного електромоторами потужністю 40—50 тис. кВт становить 2,5 млн., т на рік. Це зумовлює необхідність відповідних розмірів доменних і мартенівських цехів. У да-ному випадку розміри підприємств визначаються потужніс-тю промислових агрегатів.

Розрахунки економістів показують, що на сучасному етапі розвитку продуктивних сил в автомобільній промис-ловості найбільш вигідними є підприємства з обсягом виробництва 500-^600 тис. легкових і 130—150 вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільша ефек-тивність досягається на підприємствах, що виробляють 4— 5 млн. пар взуття на рік. Розширення виробництва понад ці межі призводить до зменшення економічної ефективнос-ті роботи підприємства через збільшення термінів

8

будів-ництва, транспортних витрат, ускладнення у системі уп-равління підприємством тощо.

НТР не завжди пов'язується з укрупненням виробни-цтва, збільшенням підприємства. На перший погляд здаєть-ся, що автоматизація виробництва обов'язково вимагає створення великих підприємств. Проте досвід показує, що за умов технічного прогресу, які постійно змінюються, вигідніше мати не гігантські автоматичні лінії, а окремі високопродуктивні автомати, роботи, верстати з програм-ним управлінням, які легше піддаються пере наладці і блокуванню відповідно до потреб ринку.

При визначенні оптимальних розмірів підприємств вра-ховують не лише чисто технічну сторону виробництва, а й соціальне-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб насе-лення у тому чи іншому товарі тощо.

Міжнародний досвід свідчить, що поряд з великими підприємствами, об'єднаннями доцільне функціонування середніх і малих. Невеликі, технічно добре оснащені під-приємства у багатьох випадках мають переваги. Вони можуть швидше і гнучкіше враховувати технологічні ново-введення, зміни попиту, більш оперативно задовольняти потреби у дрібносерійній і поштучній продукції, краще використовувати вільні трудові ресурси, особливо у малих містах.

Дрібні підприємства можуть бути суб-постачальниками різних деталей для великих підприємств. Причому це вигід-но обом сторонам. Досвід закордонних великих корпорацій США, інших капіталістичних країн, а також наших підпри-ємств-гігантів показує, що виготовляти самостійно все, до дрібних деталей, невигідно і недоцільно, оскільки другоряд-ним виробам завжди приділяється менше уваги, ніж основ-ним, а це у свою чергу впливав на якість кінцевого виробу.

Для малого підприємства дрібні деталі є основними виробами, тому вони приділяють їм належну увагу. Малим підприємствам властива вузька

9

спеціалізація виробництва, вони виготовляють одну-дві споріднені деталі і можуть при цьому домогтися високої організації виробництва та праці. Крім того, таке підприємство можна легко замінити у виробництві деталей іншим, що служить додатковим сти-мулом у боротьбі за якісні поставки продукції.

Види підприємств і їх розвиток за умов становлення соціально орієнтованої ринкової економіки. В Україні у процесі роздержавлення економіки найважливішою соці-ально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.

Законами України визначено три види підпри-ємств: державне, колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створення індивідуального (заснованого на особистій праці власника), сімейного та приватного (з правом наймання робочої сили) підприєм-ства.

Державні підприємства поділяються на два вида : дер-жавне комунальне, засноване ва власності адміністратив-но-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших видів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Для підприємств усіх форм власності затверджено за-гальні умови їх утворення та функціонування. Кожне підприємство повинно пройти державну реєстрацію.

Оцінкою діяльності приватних, колективних і держав-них підприємств може бути лише їх висока економічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.

Орендні та колективні підприємства. Оренда підприєм-ства або його окремих підрозділів виступає сьогодні меха-нізмом роздержавлення, засобом

10

утворення і примноження колективної власності. Оформляється оренда підприємства договором, як правило, на 10—15 років, яким закріплюєть-ся вся система взаємовідносин сторін, чітко формулюють-ся їх взаємні обов'язки, права і відповідальність. Згідно з договором держава передає за плату у тимчасове володін-ня і користування трудовому колективу підприємства ос-новні виробничі та невиробничі фонди, а також оборотні кошти. Колектив підприємства зобов'язується використо-вувати надані йому у тимчасове володіння засоби вироб-ництва з максимальною ефективністю, керуючись колек-тивними і народногосподарськими інтересами.

При створенні орендного підприємства засновником стає трудовий колектив, який реєструється як організація орендарів — самостійна юридична особа.

Оренда є одним з різновидів госпрозрахунку, при якому підрядні відносини можуть бути зведені до таких принци-пів: традиційний (або директивний, без договірний) тип госпрозрахункових відносин з використанням систем сти-мулювання та відповідальності за часткові результати роботи; підрядний тип госпрозрахункових відносин із вста-новленням відповідальності та зацікавленості у раціональ-ному використанні лише трудових ресурсів; підрядний тип госпрозрахункових відносин із встановленням відповідаль-ності та зацікавленості у раціональному використанні тру-дових, матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів;

орендний тип госпрозрахункових відносин з визначенням оплати за використання виробничих фондів; кооперативні форми госпрозрахункових відносин з володінням засобами _ виробництва на правах власності.

Діяльність орендних підприємств відрізняється від ді-яльності інших підприємств. По-перше, орендне підприєм-ство має право самостійно розподілити госпрозрахунковий доход, спрямовуючи на свій розсуд кошти на розвиток виробництва, соціальні потреби й оплату праці: Нормативи розподілу госпрозрахункового доходу державою не вста-новлюються, лише

11

замінюються орендною платою. Під-приємства переходять на без нормативну