Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше пого-дитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечу-ється стабільність і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випу-ску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, кот-ра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними па-перами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (буді-влі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає пере-дачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу осно-вних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підпри-ємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протя-гом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лі-зинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за за-лишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як пра-вило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закін-чення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або зно-ву здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лі-зингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься од-наковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періоди-чного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємст-ва порушують фінансові обов'язки, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови по-рушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, не-устойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і балансового прибутку підприємств.

2.4 Аналіз формування і використання чистого прибутку

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі ма-теріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок ново-го кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матері-альних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфаб-рикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Таким чином, утворюються економічні умови для нового вироб-ничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.

«Валовий дохід є та частина вартості... і виміряна частина вало-вого продукту..., котра залишається після відрахування частини вар-тості і виміряної частини всього виробленого продукту, який замі-щує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі...+ прибуток + рента» Маркс К., Енгельс Ф. — Твори. — К., 1963—1983. — Т. 25, ч. II. — С. 409..

Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною ва-лового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва.

Водно-час, вартість цієї частини продукту — валового доходу, — утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планує-ться (крім колективних сільськогосподарських підприємств).

Валовий дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріаль-ними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собі-вартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показни-ком діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заро-бітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використан-ня валового доходу як основного узагальнюючого показника ефек-тивності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримує народне господарство від діяльності кожного підприємства.

Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як під-вищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості — основного джерела національного доходу. Валовий дохід — основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом національного доходу країни. «Якщо розглядати дохід всього суспільства, — писав К. Маркс, — то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу» Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К, 1963—1983. — Т. 25, ч. II. — С. 410..

У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці — це витрати на виплату основної та додаткової