1) Передумови промислового розвитку Луганщини.

Діяльність підприємців в кінці ХІХ ст..

Для того щоб зрозуміти що ж сприяло розвитку промисловості на території Луганщини, а звідси й виникнення великого інтересу підприємців до нашого регіону, спочатку треба розглянути ті фактори, які заклали основу виникнення розвинутої промисловості. Звернемо увагу на 1861 рік, відбулася реформа, яка усунула найбільш значні перепони для вільного розвитку капіталізму. В умовах швидкого промислового будівництва й росту внутрішнього ринку склався великий дефіцит на метал. Розв’язання проблеми вбачалося у творенні цілої мережі підприємств по виробництву виробів із металу й машинобудування. Основним районом, де економіко-географічні умови давали змогу зробити це, був Донецький вугільно-металургійний басейн. Починаючи з 60-х років ХІХ видобуток вугілля в Донбасі був не стабільним. Це було пов’язано, по-перше, із загальним хитким станом промисловості в післяреформені роки; по-друге, потрібен був час для складання даного ринку промисловості; по-третє, вугільна й машинобудівна промисловості відчували нестачу зручних шляхів сполучення.

Перехід на кам’яне вугілля відкривав нові великі горизонти для підприємців-промисловців. Але існували й певні труднощі. Засновувавши нові заводі, потрібно було модернізувати й старі підприємства. Необхідне було технічне удосконалення доменних печей. Деякі сорти вугілля, особливо антрацит, при невмілому використанні могли пошкодити топки – спалити їх, а сорти невисокої якості – запорошити золою. Тому, спочатку промисловці обережно приступали до нового для них матеріалу, що потребував особливих пристроїв для його використання, а також і людей, які можуть з ним працювати. [4, с.29]

Другим основним фактором, який поклав початок активному розвитку промисловості на Донбасі й зокрема Луганщини, був рух виявлення нових покладів кам’яного вугілля. Можна виділити на території Луганщини такі групи:

у Слов’яносербському повіті Катеринославської губернії, між річками Луганчиком і Лозовою, на землях селищ Глафірівка, Георгіївна, Успенка, Юр’ївка, Петрівка – тут простягалась Успенська група родовищ;

далі на північний схід лежала Голубівська група родовищ, що займала обидва береги річки Луганки й верхів’я рр. Лозової та Білої. Це вугілля за ступенем придатності для доменної плавки було гірше Успенського, але в цілому не поступалося найкращим сортам вугілля Англії та Бельгії. Тут також віддаленість від залізниць перешкоджала зростанню видобутку й активному розвитку промисловості на Луганщині;

ще північніше, уздовж берегів р. Сіверський Донець, поблизу Лисичанська й Рубіжного, знаходилася Лисичанська група родовищ – з вугіллям, що давав кокс надто пухкий і пористий для доменної плавки, але цілком придатний для пудлінгового виробництва.

Отже, паливно-сировинна база к 70-м-80-м рокам ХІХ була вже достатньо розвідана. Тепер головною проблемою для розвитку підприємцями промисловості була відсутність розвиненої системи шляхів сполучення перешкоджала встановленню міцного зв’язку з ринками збуту й районами споживання вугілля, а також була серйозною перепоною на шляху розвитку вугільної промисловості Луганщини. До цього вже були спроби вирішити це питання шляхом розчистки річки Сіверський Донець, але все було марно. Гужовий же транспорт не справлявся же з перевезенням вугілля. Тому було вирішено звернути увагу в цьому питанні на залізничний транспорт. [16, с.49]

Інтереси української економіки вимагали, щоб залізниці будувалися в першу чергу від промислових центрів й вугільних покладів до чорноморських портів й до західних кордонів, тобто до австрійського й прусського. В кінці ХІХ ст.. у 80-ті-90-ті роки відбулися базові зміни у стратегії будівництва залізниць у Наддніпрянській Україні. Підприємці почали в даному регіоні створювати свої підприємства, були тут як українці, так і російські й закордонні магнати. Вони прагнули монополізувати ринок, робили все можливе щоб ізолювати останній від інших держав. Це сприяло зростанню значущості української індустрії в економіці. За цих обставин залізничне будівництво в Наддніпрянській Україні стало гострою необхідністю.

Основний тягар перевезень вугілля і продукції металургійних заводів могли прийняти на себе тільки залізниці.

1 грудня 1878 року відкрився рух на лініях загальною протяжністю 389 верст, у тому числі: Дебальцеве-Попасна, Попасна-Краматорськ, Дебальцеве-Луганськ і багато інших. Будівництво дороги тривало. У 1879 році стали до ладу вітки Попасна-Лисичанськ, Хацапетівка-Кринична-Ясинувата та інші. Загальна протяжність Донецької дороги досягла 479 верст. [6, с.28]

Слід зазначити, що Донецька магістраль поєднала зростаючі промислові центри: Бахмут, Луганськ, Лисичанськ та інші. За перші п’ять років перевезень на Донецькій магістралі зросли майже в чотири рази.

Після спорудження Донецької залізничної дороги почалося освоєння всіх основних родовищ Донецького басейну в повному обсязі. Уже на 1880 рік видобуток вугілля на Луганщині збільшився до 36,3 млн. пудів. [15, с.6]

Відтепер замість існування дрібних, примітивно обладнаних копалень, що належали місцевим поміщикам і дрібним підприємцям, у 80-х роках починають засновуватися за участю іноземного капіталу численні акціонерні товариства: Новоросійське товариство кам’яновугільного і залізоробного виробництва; Олексіївське гірничопромислове товариство; Південно-Російське товариство кам’яновугільної промисловості й багато інших.

Разом із виникненням товариств з’являється велика кількість великих копалень: у 1873 році – 88, у 1882 році – 179, а в 1888 році – уже 278. [31, с.16] Найважливішою подією у розвитку басейну слід визначити освоєння Голубовської групи родовищ, де з’явилися копальні Голубовського однойменного товариства (2,6 млн. пудів), «Золоте» Любвіна і К0 (2 млн. пудів), Аптепличиська (1,7 млн. пудів), Мар’ївська Губоніна (1,7 млн. пудів), Олександрівська Заславського (1,5 млн. пудів), Петро-Мар’ївська однойменного товариства (1,2 млн. пудів). Такі були великі приватні копальні на території Луганщини. Це відігравало важливу роль у розвитку економіки в регіоні.

Також у 80-ті роки на Луганщині виникає багато й примітивних селянських та козацьких копалень, що активно розвивалися і в наступному десятилітті. Так,