Через нестабільність фінансової системи, високі процентні ставки, інфляційні процеси тощо послугами кредитних, страхових та інших організацій – фінансових посередників підприємства користуються лише в крайніх випадках. Такою самою є ситуація і з послугами транспортних компаній, покликаних переміщувати вироблену продукцію до місця призначення: через їх високу вартість перевезення здійснюються, в основному, транспортом виробників або замовників. Тому транспортний фактор має велике значення в розміщенні плодоовочеконсервної галузі.

У країнах з сталою ринковою економікою агентств маркетингових послуг (рекламні, дослідницькі, маркетингово-консультаційні) допомагають підприємствам вибрати цільові ринки і розмістити на них продукти. Здебільшого, плодоовочепереробні заводи здійснюють ці функції самостійно, користуючись інформацією про ринки, ціни з періодичних видань і комерційних вісників, іноді повідомляючи через них про наміри щодо обсягів, асортименту і цін реалізації своєї продукції. На телебаченні рекламування вітчизняної продукції відсутнє – через високу вартість ефірного часу і низьку платоспроможність її виробників.

Найважливішим фактором розміщення плодоовочевоконсервної промисловості є споживчий. Успішність функціонування продоовочеконсервних підприємств визначають так звані «клієнти» – покупці або замовники їх продукції, які мають різні потреби, ресурси, ставлення до неї та групуються за ознаками, створюючи окремі сегменти ринку, що, в свою чергу, зумовлює форми і методи організації маркетингу. Отже, це ринок споживачів – окремих осіб, які купують консерви для задоволення власних потреб, для особистого споживання; ринок виробників – покупців готової продукції та напівфабрикатів для використання в процесі виробництва в системі громадського харчування для приготування страв, на підприємствах харчової промисловості для виготовлення інших продуктів харчування (кондитерських виробів, напоїв, йогуртів); ринок проміжних продавців – покупців продукції для наступного перепродажу з метою одержання прибутку; ринок державних установ – державних організацій, які купують продукцію для передання лікувальним закладам, дитячим будинкам, військовим частинам тощо; зовнішній ринок. З переходом на давальницькі схеми розрахунків з поставщиками сировини частина продукції переробних підприємств є власністю перших (які, в свою чергу, відшукують «своїх» клієнтів»). У період бартеризації до «клієнтів» плодоовочеконсервних заводів належать і структури, які поставляють їм сировину, матеріально-технічні ресурси, енергоносії тощо в обмін на готову, в основному «ходову» продукцію, що може видаватися працівникам цих структур у рахунок оплати праці та реалізуватися ними іншим «клієнтам».

Тепер традиційна схема «виробник сировини – переробне підприємство» часто доповнюється не традиційною для цієї сфери ланкою посередників. Поширеною формою одержання сировини є також бартерні угоди з її постачальниками (за пальне і мастила, за технічні засоби тощо).

Негативні тенденції у розвитку плодоовочеконсервного виробництва спостерігаються і на сучасному етапі, незважаючи на позитивні зміни у більшості галузей харчової промисловості. Харчова промисловість України в 2000 році збільшила виробництво на 26,1 відсотка, випуск продукції склав 25,1 млрд. гривень, в структурі промислового виробництва країни галузь зайняла друге місце (після чорної металургії). Порівняно з 1995 роком харчова промисловість збільшила випуск продукції на 11,1%. Підприємства кондитерської галузі в 1999-2002 роках збільшили виробництво в 2,5 рази, олійно-жирової - в 1,7 рази. Питома вага продуктів вітчизняного виробництва на продовольчому ринку досягла 93,4%.

Зросло виробництво майже в усіх харчових галузях України. Найвищий його приріс, в 2002 році досягнуто в олійно-жировій - 60,7 %, тютюновій – 51,1%, кондитерській - 36,4 %, пивоварній - 11,3 %. На підприємствах Укрспирту виробництво зросло на 18,8 %, Укрхлібпрому - на 0,5 %, Укрсолі - на 10,6 %, Укрконсервмолока - на 17,6 %, Укрефірпарфумерпрому - в 2 рази.

Однак, підприємства Укрпродспілки в 2002 році зменшили виробництво олії, плодоовочевих консервів, хлібобулочних і макаронних виробів, майонезу, оцту, харчових концентратів.

Останнім часом до числа найважливіших факторів розміщення харчової промисловості входить екологічний фактор. Загальне забруднення довкілля, яке посилюється, змушує виробника приділяти підвищену увагу як якості сировини, так і санітарно-екологічним умовам виробництва харчових продуктів.

Для плодоовочеконсервної промисловості екологічний стан сировини є визначальним, тому що від нього залежить якість консервів.

4. СУЧАСНА ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА ПЛОДООВОЧЕКОНСЕРВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Плодоовочеконсервна промисловість – це складова частина відповідного комплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва та плодівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузі відіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Автономної Республіки Крим сформувався спеціалізований район плодоовочеконсервного виробництва. Головні центри – Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Житомирській, Полтавській та Донецькій областях.

Овочі і фрукти вирощують в усіх областях України. У структурі посівних площ, які зайняті під овочевими культурами, переважають помідори, огірки, капуста. На частку огірків і капусти припадає понад 40 %, на помідори та інші овочі - близько 36 % всіх культур. Спостерігаються значні відмінності у рівнях врожайності і валових зборах овочевих культур як у розрізі областей так і окремих господарствах. Так найвищі валові збори овочів за останнє п'ятиріччя спостерігаються в Донецькій, Київській, Одеській, Дніпропетровській областях, де середньорічний обсяг склав 350-500 тис.т. Найменше овочів збирають в Чернівецькій, Тернопільській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Волинській областях - 120-200 тис.т в середньому