В умовах розвитку народного господарства України та країн СНД можна виділити такі основні закономірності територіальної організації промисловості:

1) комплексно-пропорційне розміщення промислового виробництва на території країн з метою найбільш раціонального і ефективного використання природних, матеріальних та трудових ресурсів;

2) наближення промислових підприємств до джерел сировини, палива і енергії, до місць зосередження трудових ресурсів та районів споживання готової продукції;

3) розміщення промислових підприємств із врахуванням можливостей розвитку форм суспільної організації виробництва — концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування;

4) розміщення промислових підприємств із врахуванням вимог охорони навколишнього середовища і найбільш раціонального використання природних ресурсів та ефективного вирішення екологічних проблем;

5) розміщення підприємств у інтересах співробітництва з іншими країнами на основі міжнародного розподілу праці;

6) формування раціональної структури промисловості, зокрема промислових утворень комплексного характеру — галузевих, міжгалузевих, локальних і регіональних промислово-виробничих комплексів;

7) спеціалізація промислових комплексів на тих видах виробництва, які мають високу економічну ефективність за даних економічних і природних умов, характеризуються високими якісними показниками випущеної продукції.

Закономірності територіальної організації промисловості відображають дію економічних законів розвитку суспільства і являють їх модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва на основі географічного розподілу праці. В процесі розвитку і розміщення галузей промисловості виникають складні взаємозв’язки виробництва з оточуючим середовищем, що вказує на залежність розвитку ряду галузей від локальних природних умов і ресурсів. Існують значні регіональні відміни в освоєнні території, густоти населення і концентрації виробництва, а також у забезпеченні галузей паливом, сировиною, робочою силою, транспортом. Нарешті, складаються різні умови для розвитку концентрації і спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва в регіонах.

Характерно, що кожному способу виробництва властиві свої закономірності розміщення і територіальної організації промисловості. Показовим у цьому зв’язку може бути приклад з промисловістю розвинених капіталістичних країн, де розміщення підприємств завжди залежить від одержання максимальних прибутків у процесі їх діяльності. Забезпечення високих прибутків на промислових підприємствах капіталістичних країн — головна рушійна сила розвитку економіки. В результаті вільного переливання капіталу з одних галузей в інші, широкого розвитку конкуренції, між монополіями йде боротьба за виживання. В цих умовах неможливе існування промислових підприємств, що не забезпечують мінімальних прибутків, вони розорюються і ліквідуються

Однак гостра конкуренція між монополіями, боротьба за сфери впливу і ринки збуту призводить до нерівномірного розміщення об’єктів промисловості в масштабі країн, окремих економічних регіонів і світового господарства. Характерно, що в сучасному світовому господарстві шість країн — США, Японія, Англія, Федеративна Республіка Німеччина, Франція та Італія концентрують на своїх територіях 3/4 виробництва всієї промислової продукції капіталістичного світу.

Сучасний період економічних реформ характеризується впровадженням у народногосподарську практику досягнень науки і техніки. Проголошення України незалежною державою, створення нових владних структур поставило нові проблеми перед розвитком її економіки. Аналогічні складовища виникли також у Російській Федерації та інших суверенних державах колишнього СРСР. Це потребує розробки нових методологічних підходів щодо вдосконалення принципів розміщення промисловості і територіальної організації виробництва. Необхідні методологічні і методичні розробки з проблем ефективності географічного розподілу праці між регіонами України, а також між колишніми союзними республіками. Адже їх промисловість була настільки тісно інтегрована в єдиному народногосподарському комплексі СРСР, що розірвати виробничі зв’язки багатьох промислових підприємств практично неможливо. Отже, потрібні нові взаємовигідні угоди між державами, щоб максимально зберегти зв’язки по лінії спеціалізації і кооперування промисловості.

Головним завданням раціональної територіальної організації промисловості є досягнення більш високої продуктивності праці на підприємствах, які можна використати для прогресивних економічних і соціальних перетворень. Важливу роль у вдосконаленні принципів територіальної організації промисловості відіграють капітальні вкладення в різні її галузі. Саме вони є дійовим засобом для подальшого розвитку і оптимізації структури основних міжгалузевих комплексів — машинобудівного, паливно-енергетичного, хімічного. Для переведення промисловості на інтенсивний шлях розвитку необхідне скорочення капіталовкладень на нове будівництво та розширення об’єктів виробничого призначення і збільшення їх частки для реконструкції та технічного переоснащення підприємств.

2. ЕНЕРГЕТИЧНЕ МАШИНОБУДУВАННЯ У СВІТІ

2.1. Загальні світові пріоритети у структурної політиці

енергетичного машинобудування

Науково-технічний прогрес прискорює накопичення капіталу, що в свою чергу сприяє підвищенню попиту на засоби виробництва, передусім на машини й устаткування. Одним з наслідків науково-технічної революції є швидке моральне зношування засобів виробництва.

Технічний прогрес спонукає дедалі частішу зміну типів та моделей виробів. Моделі продукції старіють та змінюються значно раніше, ніж зношуються знаряддя праці, спеціально спроектовані для виготовлення цього виробу. Істотно зростає питома вага серійного, а часом і дрібносерійного випуску. Наприклад, у США 85-90 % найменувань машин і приладів енергетичного машинобудування запускається у виробництво партіями не більше 25 штук.

Велике значення у сучасній промисловості — і насамперед у енергетичному машинобудуванні — має проблема гнучкості, яку можна зарахувати до першорядних економічних проблем технічного прогресу.

Структурні зрушення у машинобудуванні відбуваються у двох напрямках: по-перше, змінюється основа для зростання традиційних галузей енергетичного машинобудування внаслідок розвитку науки; по-друге — розвиваються нові наукомісткі галузі машинобудування, наприклад устаткування для атомної промисловості.

Отже, тривалими пріоритетами у структурній політиці енергетичного машинобудування мають стати: —

прискорений розвиток наукомістких виробництв; —

екологізація виробництва, що передбачає випуск ресурсо-збережних видів техніки; —

застосування ресурсо-збережних технологій машинобудівного виробництва; —

розширення використання прогресивних конструкційних матеріалів.

Такі зрушення у енергетичному машинобудуванні треба трактувати як закономірні, і це підтверджується світовим досвідом. У машинобудівному комплексі розвинутих країн протягом тривалого часу спостерігається тенденція відносно зменшувати питому вагу старих, традиційних і збільшувати частку нових, наукомістких виробництв, що викликано, насамперед, істотними змінами у структурі кінцевого продукту у бік електроної техніки, засобів автоматизації, приладів та