всій Україні широко застосовувалася праця наймитів. В Гетьманщині плата най-маних женців становила п'яту частину врожаю, молотників — десяту. Відносини між господарем і наймитом регламентува-лися звичаєвим правом. Використання вільного найму поєднувалося з примусо-вим. У деяких маєтках південної частини Лівобережжя застосовували переважно найману працю, яка використовувалась у козацьких і селянських господарствах.
У Галичині та Правобережжі в кожному фільварку пра-цювало до десяти постійних найманих "паробків". Поши-рилося челядництво — праця у дворі феодала замість пан-щини без норми. Поступово вона перетворилася на різно-вид примусового найму за оплату натурою і грошима. Постійним яви-щем став кабальний найм. Селяни купували в борг у шляхти хліб, волів, корів. При цьому укладали договір і селяни відробляли борг, працюючи на феодала.
Отже, у сільському господарстві України відбувалися певні зрушення. Розширилися посівні площі, зросло зна-чення зернового господарства, поглибилася спеціалізація окремих районів, важливого значення набули племінна і селекційна робота. Садівництво, сільськогосподарські про-мисли мали допоміжне значення. Характерною рисою гос-подарства магнатів Західної та Правобережної України, козацької старшини було підприємництво, використання найманої праці. Магнати вкладали значні кошти в органі-зацію виробництва. Товарно-грошові відносини сприяли майновій диференціації селянства та козаків. Заможні зміцнювали зв'язки з ринком за рахунок продажу про-дукції свого господарства, промислової та торговельної діяльності, застосовували працю наймитів. Мало- та беззе-мельні селяни формували ринок праці.