Київської, Чернігівської та Сумської, південну частину Кіровоград-ської, Черкаську, Полтавську, Харківську області. Вона займає близько 34% площі України. Ця зона характеризу-ється порівняно з Поліссям значно вищою розораністю зе-мель (частка ріллі в загальній земельній площі становить 70%, що удвічі більше, ніж на Поліссі).
У Лісостепу виробляється майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільсько-господарська зона — на одиницю площі ріллі припадає най-більший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.
Основний зональний тип господарства в Лісостепу — скотарський, цукробуряковий, зерновий. Головною зерно-вою культурою є озима пшениця, а технічною — цукрові буряки. Значні площі займають тут кукурудза, ячмінь, гречка, просо, з технічних — коноплі, озимий ріпак, со-няшник. Поширені картопля та овочеві культури. На Лісо-степ припадає більша частка товарного виробництва фрук-тів (яблук, груш, вишень, слив).
Кормові ресурси зони сприяють розвитку тут молочно-м'ясного скотарства. На 100 га сільськогосподарських угідь припадає 40-50 голів ВРХ, стільки ж свиней. Тут виробля-ється більше половини м'яса, молока, яєць.
На основі зональної спеціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодоовочеконсервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно- і м'ясопереробні комплекси. У західній частині зони розвиваються також тютюново-ферментаційні, а в східній — олійножирові комплекси.
Степова агропромислова зона охоплює Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Лу-ганську, більшу частину Одеської, південні райони Кірово-градської, Полтавської, Харківської областей і Республіку Крим. Вона займає близько 40% площі України. Степова зона характеризується найбільшою розораністю земель, із яких більш як 90% становлять чорноземи. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняш-нику, 96% винограду.
18
Степ — основний виробник товарного зерна (озимої пше-ниці, кукурудзи, ячменю). Вирощують тут соняшник, льон-кудряш, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні, баштанні культури. Розвинені садівництво і виноградарство. Недостатньо продуктивна природна кормова база стримує роз-виток тваринництва (показники поголів'я, худоби та свиней в розрахунку на одиницю площі нижчі, ніж в інших землях).
Основний функціональний тип господарства (скотарсько-зерновий з виробництвом соняшнику) зумовив розвиток тут плодоовочеконсервних, олійножирових, виноградарсько-переробних, ефіроолійних, молоко- і м'ясопереробних комплексів.
Крім вказаних зональних елементів територіальної структури АПК у межах України формуються також азо-нальні, пов'язані головним чином з територіальною кон-центрацією міського населення в окремих поселеннях і на агломерованих територіях. Це призводить до розвитку при-міського типу сільського господарства, зорієнтованого на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продук-ції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця і т. д.).
Зміни, що відбуваються в АПК, впливають і на його територіальну структуру. Основний напрям таких змін — поглиблення зональної спеціалізації сільського господарства на основі повного використання природних особливостей території та вже сформованих трудових навиків населення, а також більш рівномірного розміщення переробних і об-слуговуючих підприємств малої потужності.
19
Література:
Розміщення продуктивних сил України: Підручник. За ред. Є. П. Качана.—К.: 1997.
Соціально-економічна географія України./ За ред. О. І. Шаблія.—Львів:1994.
Паламарчук М. М. Географія України.—К.: 1992.
Польський Б. М. Основи сільського господарства.—К.: 1990.
20
