Тема 2. Зміст і структура аграрної політики

Етапи аграрної політики

Цілі аграрної політики

Аграрна структура і її елементи

1. Аграрна політика включає наступні важливі складові:

Розробку науково обґрунтованих концепцій розвитку аграрного сектору

Вони формуються на основі об’єктивних економічних законів, глибокого і всебічного аналізу стану сільського господарства і господарського механізму вцілому, можливостей розвитку виробничих сил і виробничих відносин, потреб суспільства.

Визначення приоритетних напрямків розвитку галузей агропромислового виробництва

Визначаються вони на перспективу і на поточний період з врахуванням природно-кліматичних умов, виробничих можливостей окремих регіонів, розміщення населення по територіях.

Розробка міроприємств по фінансовому забезпеченню

Вони вирішують економічні і соціальні задачі села.

Здійснення практичних дій, які спрямовані на досягнення поставлених цілей з врахуванням вибраних шляхів їх досягнення, внутрішніх і міжнародних факторів, соціальних особливостей села. Вони включають: проведення земельної реформи, розвиток інфраструктури, розширення свободи підприємницької діяльності і обмеження монополізму.

Єдність цих 4-х напрямків формує зміст аграрної політики.

Безперспективна АП – це політика, яка не має головної концепції і орієнтована не на перспективу, а на вирішення поточних проблем.

Нереальна АП – це політика, яка обмежується лише розробкою концепцій і основних напрямків реалізації аграрних перетворень без підтримки їх практичними діями з боку держави.

Успішна АП – це політика, яка в процесі розробки і реалізації проходить 3 етапи.

Етапи формування успішної АП:

Розробка науково обґрунтованих концепцій розвитку аграрної економіки (на основі вивчення дії економічних законів і специфіки їх прояву в сільському господарстві. Одночасно проводиться аналіз стану економічного розвитку села, різних секторів і сфер діяльності їх суб’єктів)

Визначення основних напрямків розвитку аграрних відносин на найближчі 3-5 років і на календарний рік. На цьому етапі слід відмітити тенденції, які вже склались і рівень розвитку аграрної економіки, потенційні можливості стабілізації і зростання аграрного виробництва, а також фактори економічного і соціального розвитку села.

Розробка практичних міроприємств по реалізації запланованих напрямків розвитку аграрних відносин в українському суспільстві.

В залежності від тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань аграрна політика поділяється на аграрну стратегію і аграрну тактику.

Аграрна стратегія – довготривалий курс аграрної політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення крупно масштабних задач, виділених в рамках економічної і соціальної стратегії.

Аграрна стратегія включає:

прогнозування основних тенденцій розвитку АПК

формує концепції його перетворення, принципи організації аграрних відносин

Аграрна тактика – курс на вирішення конкретних задач конкретного етапу розвитку агропромислового виробництва і задоволення потреб населення в продуктах харчування, а виробничої сфери в сировині на поточний момент, на близьку перспективу шляхом своєчасної зміни шляхів організації господарських зв’язків, перегрупування ресурсів.

Засобами аграрної політики являються:

політика аграрного ринку і аграрно-цінова політика;

аграрно-структурна політика;

аграрно-кредитна політика;

аграрно-соціальна політика;

аграрно-економічна політика.

2. В сучасних умовах цілі аграрної політики змінились в зв’язку з переходом аграрних підприємств (в минулому соціалістичних країн) до ринкової економіки.

В зв’язку з цим необхідні:

досконалі закони про земельні відносини;

визначення рівня участі держави в інвестиційній підтримці аграрного виробництва;

проведення структурних перетворень в аграрному секторі;

розвиток інфраструктури на селі в відтворенні з вимогами ринку.

Більш сильна орієнтація на ринок спостерігається в аграрно-політичних цілях країн Євросоюзу:

підвищення продуктивності сільського господарства шляхом підтримки технічного процесу, раціоналізації сільськогосподарського виробництва і максимального використання виробничих факторів, особливо робочої сили;

гарантія селянину достойного життя шляхом підвищення доходів на душу населення;

стабілізація ринків;

забезпечення постачання населення продуктами харчування;

слідкування за постачанням товарів за помірними цінами.

Успіхи у досягненні цілей аграрної політики в основному залежать від того, наскільки успішно застосовуються економічні регулятори аграрної економіки, включаючи цінові, трудові, податкові, кредитні, бюджетні, інвестиційні і ін.

Перша умова досягнення цілей аграрної політики – земельна реформа:

удосконалення різних форм володіння землею;

розробка мір підвищення продуктивності землі;

раціональний землеустрій;

ефективне використання і зберігання земельних ресурсів.

Друга умова – розвиток ринкової інфраструктури:

забезпечення доступності інформації про стан ринків, цін, види обладнання, ресурси, товари тощо;

розширення фірмової роздрібної торгівлі;

формування гуртових ринків по реалізації сільськогосподарської продукції;

формування товарних бірж сільськогосподарської сировини.

Третя умова – розширення державних мір

формування у товаровиробника почуття господаря;

пропонування права самостійно виробляти і реалізувати вироблену продукцію на вільному ринку чи державним організаціям по заключених контрактах

формування 2-х джерел реалізації продукції: вільний продаж за відносно високими цінами, але з комерційним ризиком; гарантований збут за більш низькими цінами.

В ринковій економіці аграрна політика реалізується через багато чисельні її носії, які представляють різні інтереси, виконують різні завдання, володіють різною компетенцією.

Виділяють прямі носії аграрної політики і носії впливу на аграрну політику.

Прямі носії аграрної політики – це особи, інстанції, які володіють законним правом приймати аграрно-політичні рішення і здійснювати аграрно-політичні міроприємства. Сюди відносяться:

державні законодавчі і виконавчі органи: парламент, уряд, адміністрація

напівдержавні установи і організації (сільськогосподарські палати в ФРГ)

(при визначених обставинах) приватні організації, об’єднання, коли у відповідності з законом їм доручено вирішувати визначені завдання.

Носії впливу на аграрну політику – організації і об’єднання, які здатні в різних формах частково впливати на процес прийняття аграрно-політичних рішень і проведення відповідних аграрно-політичних міроприємств. Сюди відносяться:

представництва і об’єднання з різних інтересів (їх називають рухомою силою аграрної політики) – союзи, групи, окремі особи, політичні партії

наукова аграрна політика, яка в відповідності з результатами аналізу справ в сільському господарстві формує методологічну і теоретичну основу прийняття рішень в сфері аграрної політики

Науковість аграрної політики можна звести до 4-х принципів:

врахування дії економічних законів і законів природи

вивчення попереднього досвіду господарювання на селі

вивчення особливостей даного моменту, даного етапу

спирання на економічні інтереси і відповідність їх економічним законам

Досягається науковість аграрної політики шляхами:

систематичного спостереження, аналізу, пояснень, прогнозування економічних процесів в аграрному секторі

виявлення механізму формування і прийняття вольових рішень в сфері аграрної політики

визначення закономірностей і тенденцій