2) транзитні типи зовнішньої торгівлі – в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи:

а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі);

б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).

Транзитний тип торгівлі набув поширення у фінікійців (тому його інколи називають фінікійським типом).

Як і сільськогосподарське виробництво, зовнішня торгівля була системоутуворюючим фактором. Саме через значення зовнішньої торгівлі, Східні цивілізації формувалися як такі, для яких вона мала допоміжний характер, а античні – домінування зовнішньої торгівлі.

В стародавні часи набуває поширення торгівля, опосередкована міждержавними угодами (так звана договірна торгівля). Точно так як держава не була відокремлена від економіки, торгівля не була відокремлена від держави як інституту управління. Як внутрішня так і зовнішня торгівля повністю контролювалася державою, причому контроль поширювався і на зарубіжні території. У віддалених регіонах як правило держава мала свої представництва у вигляді факторій. По суті це перші торговельні представництва, що, з одного боку, регулювали торговельні взаємовідносини між державами, а з іншого – забезпечували безперервність торговельних відносин.

За стародавніх часів був поширений рух товарів і предметів послуг поза сферою торгівлі. До такого типу руху товарів відноситься обмін дарунками. Особливо ця форма була поширена в Стародавньому Китаї і в інших Східних цивілізаціях, в менших мірах – в античних цивілізаціях. Справа в тому, що досить значна частина територій південних морів почувала себе залежною від Китаю, і щоб задобрити імператора, до імперії надсилалися дарунки. Вони носили рекламний характер – в якості дарунків подавалося найкраще, що може експортувати певна країна. Отримавши дарунок, китайські імператори надсилали дарунки у відповідь, інколи навіть більш дорогі.

Позаторговельний "обмін" мав місце як результат військових дій. Мається на увазі елементарне загарбання матеріальних цінностей завойованої території, держави, народу. Для деяких цивілізацій позаторговельною форою обміну було щорічне стягнення данини з підлеглих територій. Цей тип позаторговельного обміну був особливо поширений у войовничих античних цивілізаціях, які були зорієнтовані на приєднання до себе все нових і нових земель.

Висновок. В цілому, розвиток міжнародної торгівлі, як основної форми прояву МЕВ за стародавніх часів супроводжувався

1) стабілізацією торговельних стосунків між державами і цивілізаціями;

2) стійкістю і систематичністю обміну продуктами, цінностями, сировиною і т.д.;

3) розширенням товарної структури міждержавної торгівлі;

4) переважанням зовнішньої торгівлі над внутрішньою, особливо для античних цивілізацій (а десь в 3-2 століттях до н.е. більшого значення зовнішня торгівля набуває і для Східних цивілізацій)

Говорячи про товарну структуру, ми можемо сказати, що вона розширилася за рахунок такого специфічного товару, як жива робоча сила. Мова йде про перші ознаки міграції робочої сили (насильницька міграція).

За стародавніх часів утверджується державна регламентація господарського життя в цілому і міжнародної торгівлі зокрема. В епоху середньовіччя (?) державницький вплив на зовнішню торгівлю здійснювався через інститут "тамкару".

Тамкару – це службова особа або торговельний агент палацу чи храму. Як правило тамкару були наділені відповідними повноваженнями: контролювати зовнішню торгівлю, виконувати функції митаря, а також обов'язки збирача натуральних податей і контролера за грошовими надходженнями (пізніше) на користь палацу чи храму. Тамкару не просто залежав безпосередньо від правителя відповідного рівня – він був представником цього правителя як носія ознак державності. Інститут тамкару був поширений в Шумері, Вавілонії, Ассирії. Через цей інститут правителі тримали в своїх руках розподіл засобів екпорту-імпорту, захист торгових караванів і окремих купців, заступництво (в тому числі і правове, юридичне) по відношенню до власних купців на територіях і в країнах, з якими підтримувалися сталі зв'язки (нерідко правителями купцям надавався статус недоторканості, близький до дипломатичного Пізніше, в епоху середньовіччя, Китай утримував власні дипломатичні представництва в інших країнах і представництва інших країн у себе як торгівельні представництва, які крім дипломатичних завдань виступали постачальниками продукції, проводили розрахунки тощо.).

Досить поширеним у Стародавні часи був інститут кару (переважно в Західній Азії). Кару – це община факторій, об'єднання, яке виступало посередником у міждержавному обміні, але статус його був значно вищий, ніж факторій (які теж були посередниками в міждержавній торгівлі). На відміну від факторій, які повністю залежали від держави, кару мали власний статут і регулювали свої відносини з торговельними сторонами, спираючись на цей юридичний статут. Кару біли менш залежними від правителя, а відтак і від держави. Часто їх діяльність не підлягала контролю з боку держави. Нерідко кару об'єднували купців даної країни чи даної території і характером їх взаємовідносин в межах кару була взаємопідтримка і взаємодопомога.

Особливо високого значення набули кару, коли стали практикувати взаємне приватне кредитування Це теж перші прояви кредитної системи, яка біла залишена стародавніми часами в спадщину майбутнім поколінням і сьогодні перетворилася на міжнародний кредит. Взаємне кредитування спрямовувалося переважно на погашення внутрішніх платежів, тому можна говорити про його схожість на торговельний кредит. (взаємне кредитування спрямовувалося переважно на погашення внутрішніх платежів, тому можна говорити про його схожість на торговельний кредит).

В більш пізні часи (2-1 тисячоліття до н.е.) досить помітною стає спеціалізація в міжнародній торгівлі, в тому числі і серед купецтва. Наприклад, існували групи купців, які спеціалізувалися на оптовій торгівлі, продавці в кредит, фрахтівники. Вирізнялася така спеціалізація, як агенти і контролери торгових домів, скарбники торговельних домів і т.і.

Можна зробити висновок, що міжнародна торгівля в стародавні часи піднімається