Розрахований таким чином коефіцієнт дасть змогу визначити, як змінюється (зміну можна подати у відсотковому виразі) і реагує ВВП на кожен пункт (процент, промілю) зміни валового внутрішнього продукту (за величиною доданої вартості), створеного у певній (наприклад, і-й) галузі. Чим він буде вищим, тим щільнішим і радикальнішим у сенсі змін виявляється зв’язок даної галузі з усією макроекономічною системою.

Коефіцієнт галузевої комутативності (Кком.гал.) можна розрахувати за формулою:

Кком.гал. = ,

де ВВП(j) – абсолютна величина приросту доданої вартості, створеної в j-й галузі (або у комплексі певних галузей за аналізований період);

ВВП(j)о – величина доданої вартості j-ї галузі (або комплексу певних галузей), створеної у базовому році.

Якщо коефіцієнт загальної комутативності відображає щільність і характер змін обсягу виробництва окремої галузі та глибину впливу на загальний макроекономічний ефект (ВВП країни), то коефіцієнт галузевої комутативності дає змогу кількісно визначити ступінь впливу змін в обсягах виробництва і-ї галузі на зміну величини ВВП j-ї галузі (або певного галузевого комплексу).

Від’ємне значення коефіцієнта означатиме, що за умов зростання обсягу (або процентної частки) і-ї галузі приріст обсягу виробництва (або абсолютне значення ефекту) і-ї галузі чи певного галузевого комплексу зменшується. І навпаки – при зменшенні збільшується. Якщо ж числове значення коефіцієнта (від’ємне або додатне) наближатиметься до нуля, то це свідчитиме про дуже слабкий рівень комутативності галузей. Чим він вищий, тим щільніший зв‘язок даної галузі з усією макроекономічною системою і тим глибшими є її перетворення та відозміни. Зміна обсягу (або темпів приросту) виробництва в одній галузі спричинить зміни у тому ж напрямку і значною мірою в іншій галузі чи галузевому комплексі.

Таким чином, коли розробляють зовнішньоекономічні аспекти інноваційного розвитку, то при обґрунтуванні політики імпорту необхідно обирати такі товарні групи, які даватимуть мінімальний комутативний ефект та матимуть якомога нижчий коефіцієнт мультиплікації імпорту. Тільки за таких умов вдається «випрямити» криву сукупного попиту і максимально наблизити її траєкторію (СП2) до прямої СП Траєкторія кривої сукупного попиту не може збігтися з прямою СП. Це означало б, що вплив чинника імпорту на сукупний попит і валовий національний продукт взагалі не враховано. Вибір вдалого варіанта імпортної політики зводиться до того, щоб «випрямити» криву СП2 і максимально наблизити її до прямої СП..

Слід зважити на те, що рівновага у точці Е2 відповідатиме більшому обсягові валового національного продукту (ВНП2), а збалансованість СП2 і СПр2 при більшому значенні ВНП стимулюватиме позитивну макроекономічну динаміку.

У моделюванні процесів впливу зовнішньоекономічного чинника на стратегію інноваційного розвитку не менш важливим є з‘ясування характеру вияву чинника експорту. Головна проблема зводиться до того, щоб обґрунтувати, які галузі, види виробництв і товарні групи необхідно виділити та простимулювати для забезпечення державі високоефективного просування інноваційних товарів на світові ринки.

З точки зору стратегії інноваційного розвитку, помилковим є твердження, що будь-яка інноваційна розробка, якщо вона здійснює інноваційний прорив, уже лише на цій підставі заслуговує пріоритетного статусу. Однієї такої умови недостатньо. Тому для обґрунтування критеріїв вибору необхідно розглянути характер і механізм впливу експорту на конструювання високоефективного функціонування інноваційної політики. Для цього введемо поняття «гранична схильність до експорту» (ГСЕк). Розрахувати рівень ГСЕк можна на основі співвідношення приросту експорту (Ек) до приросту валового національного продукту:

ГСЕк = .

Гранична схильність до експорту показує, яку частину приросту ВНП використовують для забезпечення приросту експорту. Слід зважити на те, що, на відміну від чинника імпорту, зміна обсягу експорту та зміна валового національного продукту і сукупного попиту перебувають у прямій залежності. До того ж цей зв’язок супроводжується ефектом мультиплікації експорту. Суть його полягає у тому, що початкові експортні замовлення детермінують приріст доходів і особи, і фірми, і держави. За умов певного рівня граничної схильності до споживання частина доходів витрачається на додаткові споживчі товари, додаткові засоби виробництва, додаткову державну закупівлю, зумовлюючи приріст виробничого потенціалу експортних галузей. Обсяг експорту здійснить вторинне (хоча й менше) зростання, знову зумовлюючи додаткові прирости доходів, і ситуація розвиватиметься за тим самим сценарієм.

Отже, первісні зміни експорту (так само, як зміни інвестицій у мультиплікаційній моделі Дж. М. Кейнса) зумовлять ланцюгову реакцію, що, звужуючись із кожним черговим циклом, усе ж забезпечить ефект багатократного посилення початкових змін. Враховуючи прямий характер залежності ВНП від експорту і наявність мультиплікаційного ефекту, сам приріст суспільного продукту можна подати таким чином:

ВНП = ,

де К(м)ек – коефіцієнт мультиплікації експорту.

У найбільш загальному вигляді цей мультиплікаційний коефіцієнт дорівнюватиме співвідношенню приросту ВНП до приросту експорту . Він є величиною, оберненою до граничної схильності до експорту, тому:

ВНП =

або

ВНП = .

У конструюванні моделі зовнішньоекономічного впливу на стратегію інноваційного розвитку виникає потреба у конкретизації виразу коефіцієнта мультиплікації експорту з метою відображення в ньому якомога більшої кількості чинників. Для цього скористаємося загальновідомою формулою валового національного продукту:

ВНП = С + І + Д + ЧЕк.

У структурі ВНП ту його частину, що характеризується сумою доходів домашніх господарств, фірм і держави (С + І + Д), можна подати (за умов абстрагування від чинника непрямих податків і діяльності національних фірм за кордоном та закордонних фірм усередині країни) як продукт внутрішній. Його, користуючись методологією Кейнса, розглядають як суму поточного споживання (Сп) і «відкладеного» у часі споживання, або інвестицій (Ін). Споживання та інвестиції у цьому випадку мають принципово різне значення порівняно