Важливий показник використання трудового потенціалу – рівень зайнятості населення. Про сучасний стан зайнятості свідчить тенденція до значного зниження її рівня та зростання масштабів незайнятого населення. Загальна кількість зайнятих у галузях економіки за останніх 10 років зменшилась майже на 25%, тобто кожен 4-ий працівник за доволі короткий термін залишив сферу суспільного виробництва. Найбільших зрушень зазнали промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок, за рахунок яких забезпечили 85% загального скорочення працюючих. Масштаби скорочення зайнятих у галузях економіки перевищують можливості поглинання їх малим та корпоративним бізнесом.

Оскільки простежуються тенденції до збільшення кількості непрацюючих, відповідно зростає коефіцієнт утриманства, що характеризує співвідношення кількості непрацюючих до кількості працюючих. Порівняно з 1991 р., у 2001 р. він зріс майже у 1,5 разу. Відповідно збільшується трудове навантаження на працюючих. Більше половини зайнятих в Україні працюють в умовах вторинної зайнятості. Це зменшує кількість вільного часу і збіднює їх дозвілля, перешкоджаючи повноцінному відтворенню робочої сили.

Основні причини, що створили вищеперелічені умови функціонування трудового потенціалу, такі: тривала відсутність державної стратегії розвитку соціально-трудових відносин, невбудованість їх в економічні реформи, відсутність національних соціально-трудових стандартів і моніторингу, невідповідність національного трудового законодавства конвенціям і рекомендаціям МОП та іншим міжнародним вимогам, нерозвиненість соціально-трудових відносин між власником і працівником у приватизаційний і післяприватизаційний періоди, відсутність зацікавленості у підприємницькій діяльності у сфері виробництва, незабезпечення законності в трудовій сфері, а саме нерозвиненість системи соціального захисту працюючих, неправова поведінка при розв’язанні трудових конфліктів, зростання актів громадської непокори, заборгованість зі заробітної плати та ін.

Тому дуже важливо, що Указом Президента України в 1999 р. затверджено «Основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 р.», що містять тенденції, які сформувались у цій сфері, загальні пріоритетні напрямки та кінцеву мету державної політики розвитку трудового потенціалу. Загальними пріоритетами розвитку трудового потенціалу є створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу і професійно-інтелектуального розвитку, можливостей для продуктивного його використання через відповідне економічне обґрунтування, збалансований регіональний розвиток, упровадження системи стимулювання праці, забезпечення умов праці та життя, а також реалізації соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах формування ринкових відносин. Мета державної політики розвитку трудового потенціалу – утворення ефективних правових, економічних, соціальних та організаційних засад його функціонування і відтворення.

Цей загальний зміст мети розкривається через конкретні напрямки, що створюють умови для поліпшення бази формування робочої сили, отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб, здійснення повної продуктивної зайнятості, запобігання масовому безробіттю, поліпшення охорони праці та зниження ризику втрати здоров’я і життя працюючих на виробництві, забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення, посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, зростання реальних доходів населення, захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин.

Окремий розділ цього документа містить основні напрямки державної політики розвитку трудового потенціалу. Вони складаються з шести частин у сферах: поліпшення природної бази – забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду; розвитку освітньої бази – всебічний розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей особистості, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою; зайнятості – створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення; регулювання соціально-трудових відносин – забезпечення захисту прав і гарантій громадян; політики доходів – посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати, відповідне її підвищення; охорони праці – зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих і скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці. Причому кожний з визначених напрямків містить конкретні заходи, що сприяють його реалізації.

Для виконання Указу Президента України у тому ж році було спеціально доручено Кабінету Міністрів України розробити проект Державної програми розвитку трудового потенціалу на 2000–2010 рр. Проект програми підготувало Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України за участю Міністерства праці та соціальної політики. Крім того, при формуванні «Основних напрямків соціальної політики України на період до 2004 р.», схвалених Указом Президента України у 2000 р., враховували «Основні напрямки розвитку трудового потенціалу України на період до 2010 р.».

Відповідно до необхідності подальшого вдосконалення концептуальних засад розвитку трудового потенціалу, соціально-трудових відносин потрібно напрацьовувати нові наукові результати у цій сфері та вносити зміни в зміст «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу України на період до 2010 р.», яким властиві певні недоліки, що не сприяють виконанню головного завдання. Маємо на увазі некомплексність їх змісту, відсутність важливих складових, що сприяють формуванню умов розвитку трудового потенціалу і попередженню виникнення факторів ризику і загроз, які руйнують трудовий потенціал.

Доцільно було б дещо розширеніше подати зміст положень щодо регулювання соціально-трудових відносин. Не знайшли необхідного відображення в «Основних напрямках розвитку трудового потенціалу...» також особливості регіонального управління трудовим потенціалом, його взаємозв’язок з державним. І що особливо важливо, до складу «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу...» доцільно включити розділ з механізму їх реалізації.

Є підстави вважати, що основні тенденції у сфері зайнятості та ринку праці зберігатимуться і на період до 2010 р. Зменшуватиметься кількість зайнятих майже у всіх галузях економіки, але темпи будуть дещо меншими за рахунок скорочення темпів вивільнення, з одного боку, та створення умов для зростання ВВП