Реальні можливості поліпшення економічної ситуації, і, відповідно, вирішення соціальних проблем в Україні, можна розглянути на прикладі стану справ у промисловості та можливих перспектив на майбутнє. Як відомо, у цій галузі за останні роки визначились загальні позитивні тенденції, обсяги промислового виробництва постійно зростають. Таку стійку позитивну динаміку мають чорна металургія, хімічна, нафтохімічна, деревообробна та целюлозно-паперова, легка, харчова промисловість.

У той же час у попередньому році від’ємну динаміку мали такі важливі галузі, як паливна, електроенергетика, будівельних матеріалів. Загалом українська промисловість залишається складною, розбалансованою, дуже чутливою до факторів, що порушують економічну безпеку, соціально напруженою та екологічно малоприйнятною щодо світових стандартів. Здійснені перетворення поки що не стали надійною гарантією якісних зрушень. Тому концепція промислового розвитку потребує кардинальної переорієнтації на такі прогресивні сучасні чинники, як інформаційно-технологічні, творчо-інтелектуальні та соціальні. Водночас принципово мають бути змінені підходи до ресурсоспоживання в промисловості як основи поліпшення її економічних характеристик, зміцнення конкурентоспроможності та рівноправного входження у світогосподарську систему.

Актуальною в науково-практичному плані залишається проблема економічної підтримки ефективно працюючого національного товаровиробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Її вирішення бачимо в площині кількох напрямків, а саме оптимізації податкового навантаження, усунення можливостей для недобросовісної конкуренції з боку зарубіжних виробників, розширення ефективної експортної діяльності в межах міжнародного правового поля, використання потенціалу організаційно-економічної інтеграції у світогосподарську систему.

Хоча в інвестиційній діяльності в реальному виробництві останнім часом спостерігається пожвавлення (особливо в Донецькій області), загалом ситуація не відповідає завданням масштабного технологічного оновлення промислових підприємств. Реальні бюджетні проблеми в державі, з одного боку, та принципи ринкової моделі, з іншого, виключають можливість повернення до практики масштабних централізованих капіталовкладень. Тому активізація дій держави в інвестиційній сфері можлива на основі посилення її регулюючого впливу шляхом запровадження заходів посиленої економічної мотивації до нагромадження коштів та їхнього використання на реальні інвестиції, розвитку нових форм і методів її участі в комерційних інвестиційних проектах, законодавчого та економічного сприяння формуванню розгалуженої системи інституційних інвесторів, включаючи венчурні фірми, захисту прав та інтересів найбільшого інвестора – населення.

Удосконалення управління на рівні основної ланки економіки, тобто підприємства, забезпечення ефективності промислового виробництва в сучасних умовах потребує докорінних змін в організації роботи, вдосконалення інноваційної діяльності, зниження витрат і підвищення фінансової стійкості, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, кадрового забезпечення перетворень. Особливої уваги нині заслуговують кардинальні зміни в управлінні в бік реалізації маркетингової концепції в промисловості, застосування прогнозних оцінок і стратегічного планування, колективного управління якістю продукції, її оновлення і диверсифікації виробництва, безвідривного навчання персоналу роботі в умовах ринку, освоєння підприємницького менеджменту, забезпечення соціальної відповідальності управління. Вирішальне значення має поширення використання практичних досягнень передових підприємств і фірм у цій галузі.

Щодо державних підприємств, які поки що не в змозі забезпечувати стабільну роботу, вважаємо, що головна стратегія управління такими підприємствами має включати створення умов і стимулів для консолідації інтересів усього колективу, збалансованості повноважень і відповідальності.

Дослідження і практичний досвід підтверджують, що державі в особі центральних, галузевих і регіональних органів влади (поряд із визначенням науково-технічних, соціально-економічних пріоритетів, розвитком фундаментальних наук, освіти і культури, планового соціально-економічного регулювання економіки та інших завдань) потрібно нині цілеспрямовано створювати умови для організації та ефективної роботи великих підприємств, незалежно від форм власності. Розробляючи відповідно стратегії економічних перетворень, необхідно виходити з того, що основою національної економіки мають бути великі підприємства, об'єднання, фірми, здатні вирішувати сучасні проблеми науково-технічного забезпечення та розвитку, працювати у вітчизняному середовищі, виходити на міжнародні ринки і конкурувати з великими зарубіжними компаніями. Ніші ж вітчизняного і зарубіжного ринків, вільні від інтересів великих підприємств, можуть і мають бути зайняті середніми та дрібними підприємствами, бізнесовими структурами.

Продовжуючи розмову про роль держави, варто запропонувати для стратегічно важливих державних підприємств, що потребують сьогодні дотацій (наприклад, вугільні шахти), для вирішення їх проблем ввести механізм державного замовлення, у тому числі і на регіональному рівні, забезпеченого власними фінансовими ресурсами замовників, а роль держави, як і місцевих органів влади, в цьому питанні звести до координування та забезпечення гарантій. Потрібно оптимізувати використання визначених коштів державної підтримки шляхом їх перерозподілу на користь тих, які краще працюють.

Причому прийнятність і ефективність перелічених пропозицій може бути зовсім іншою в різних випадках. Але за будь-яких умов необхідно, щоб регіональні замовлення, як і загалом державні, формувалися на основі регіональної програми як складової, у свою чергу, національної програми потреб економіки в продукції відповідного призначення (наприклад, вугілля) і реально відображали не тільки заплановані обсяги та якість постачань, а й можливості покупців щодо їх оплати. Маючи загальну програму потреб у продукції, а також чітко визначивши джерела надходження коштів на їх закупівлю, держава оголошує конкурс, в якому можуть взяти участь усі діючі національні підприємства та компанії. Якщо попит на продукцію перевищуватиме пропозицію або національні підприємства не зможуть забезпечити його відповідно до тих або інших вимог (наприклад, за якістю), регіон або держава вправі залучити до участі в конкурсі іноземних постачальників.

Підвищення ефективності способів державної підтримки стосується, насамперед, гірничої, зокрема вугільної, промисловості. Це зумовлено тим, що держава щорічно виділяє значні кошти на її підтримку,