Тому потрібно прагнути знижувати податковий тягар на підприємства шляхом полегшення насамперед тієї його частини, що пов’язана з технікою і витратами на стягнення податків. Саме це – важливий предмет роботи для фахівців і один з головних шляхів удосконалення податкової системи, а отже, значно цивілізованішого вирішення відповідних проблем підвищення ефективності роботи підприємств.

Для промисловості України дуже важливе значення мають енергетичні проблеми економіки загалом і вугільної промисловості зокрема. Крім того, проблеми, пов'язані з енергетикою, важливі нині для всього суспільства, оскільки мають і матимуть зростаючий вплив на загальний стан справ у країні. Тому необхідно терміново приступити до реального вирішення проблем паливно-енергетичного комплексу. Чергова спроба в цьому напрямку – це ухвалення програми «Українське вугілля» та розробка «Енергетичної стратегії України до 2030 року». І вже на цьому етапі для створення передумов, а потім і реалізації ефективної і діючої стратегії в галузі енергетичного забезпечення економіки необхідно нарешті об’єктивно оцінити стан справ у галузі енергетики, визначити основні завдання забезпечення енергетичної безпеки і механізми її оптимального досягнення.

Особливе значення в справі підвищення ефективності промислового виробництва має стимулювання інтеграції промислового потенціалу прикордонних регіонів України, що можуть утворювати економічний простір для спільної діяльності національних підприємств сусідніх держав, а також виступати за необхідності як буферна зона на шляху просування виробничих ресурсів на їхні внутрішні та зовнішні ринки. Він (потенціал) має стати найважливішим елементом загальнодержавної та регіональної політики.

Основними завданнями інтеграції промислових потенціалів прикордонних регіонів є забезпечення економічної стабілізації і прогресу регіонів, розвитку регіональних ринків продукції технологічного та соціального призначення. Особливості вирішення перелічених завдань значною мірою визначають за галузевою структурою прикордонних регіонів, рівнем наукової, технологічної та кадрової забезпеченості.

Наприклад, Росія завжди була основним партнером Донецької області (Україна) в зовнішній торгівлі. Її частка ніколи не була нижчою, ніж 1/5 загального товарообігу області та 3/4 товарообігу з державами СНД і Балтії. Проте протягом останніх років спостерігається тенденція до зниження частки Російської Федерації в загальному обсязі експорту області при постійному зростанні частки імпорту. Загалом ці зв’язки, як і в інших регіонах України, зовсім недостатні та не відповідають загальним завданням економічного та соціального розвитку прикордонних областей, всієї України та сусідніх держав.

Вивчаючи розвиток цих зв'язків, варто звернути увагу на необхідність використання насамперед таких характерних моделей співробітництва, як експортно-орієнтована інноваційна модель економічного розвитку, що забезпечує підвищення науково-технічного потенціалу прикордонних регіонів; інтеграційна модель, що базується на відновленні старих і розвитку нових коопераційних зв'язків, в основі яких лежить «сировинна» структура експорту; інтеграційна модель, що забезпечує поглиблення спеціалізації і кооперації в створенні готового продукту, який має попит на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Перелічені проблеми, як і багато інших проблем, необхідно терміново вирішувати. Для цього нині є всі можливості, науково обґрунтовані відповідні рішення, розроблені механізми практичного характеру. Вони можуть бути реалізовані шляхом розробки в Україні та втілення 2–3-річної програми подальших перетворень, що забезпечить закріплення вже досягнутих позитивних тенденцій в економічній сфері та реалізацію відповідних подальших можливостей. Але таку програму потрібно обов'язково супроводжувати важливими досягненнями соціального характеру. Тоді її виконання можна вважати завершальним етапом найскладнішого в нинішніх умовах стартового періоду соціально-економічного становлення промислового комплексу незалежної України, його високотехнологічного, трудового й інтелектуального потенціалу.

Однак навіть після завершення періоду здійснення запропонованої короткотермінової програми соціально-економічного характеру показники функціонування промислового комплексу мабуть будуть набагато нижчими від необхідних значень для ефективного забезпечення економіки і соціальної сфери, досягнення високого рівня життя населення. Тому потрібно ставити кардинальне завдання – досягнення рівня життя основної частини працівників промислового комплексу, як і всього населення держави, що перевищував би рівень життя у початковий період незалежності України.

Одночасно треба визначити й основні тенденції розвитку промислового виробництва в ХХІ ст. Для цього варто використати нагромаджений у минулому багатий досвід прогнозування і перспективного планування соціально-економічного розвитку і розробити концепцію перспективного розвитку промисловості на ближніх 10–20 років та подальшу перспективу. Найліпше, якби ця концепція була складовою аналогічної загальнодержавної чи сукупності регіональних концепцій. Подібні документи мають бути розроблені в регіонах і охоплювати шляхи вирішення перспективних проблем технологічного, економічного, екологічного та соціального характеру, інвестиційного і кадрового забезпечення, організаційний механізм реалізації, роль центральних, галузевих і регіональних органів влади, трудових колективів, внесок науки та системи освіти в поступальний збалансований і гармонійний розвиток промислового комплексу та економіки України загалом.

Олена СОХАЦЬКА© Олена Сохацька, 2002.

Сохацька Олена, кандидат економічних наук, професор кафедри менеджменту, Тернопільська академія народного господарства, Україна.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
СВІТОВИХ Ф’ЮЧЕРСНИХ РИНКІВ:

УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Резюме

Досліджено сучасні тенденції розвитку ф’ючерсних ринків як термінових сегментів світового фінансового ринку. Підкреслено, що вони є ринками цінових ризиків базових активів, що формують не лише цінові прогнози, а й через хеджовий механізм ціни реальних активів, тобто майбутній профіль економіки. Звернуто увагу на випереджуюче зростання європейських ф’ючерcних ринків за обсягами, інструментами та учасниками порівняно з американськими та азійськими. Запропоновано відносити ф’ючерсні ринки до третинного сектору фінансового