Останнім часом світова економічна спільнота вказує на значне зростання масштабів, зміцнення єдності та підвищення ролі світового фінансового ринку. Суттєво активізувалися дослідження зарубіжних і особливо вітчизняних вчених та фінансистів-практиків, які називають ці явища формуванням глобальної фінансової архітектури. Ці явища, зокрема, аналізують американський біржовик Дж. Сорос [19: 58], російський банкір та науковець Д. М. Михайлов [13: –119]. В Україні вивченням цієї проблематики займаються Е. Л. Найман [15: 9–104], О. М. Шаров [23], З. О. Луцишин [10], Є. А. Шаповалов [22].

Названі та інші дослідники вивчають загалом тенденції формування світового фінансового ринку та його окремих сегментів: фондового, валютного, ринку похідних фінансових інструментів, а також шляхи адаптації світового досвіду до українських умов. Більше того, значна кількість дослідників вводить у наукову лексику поняття «термінового (строкового) сегмента фінансового ринку», який більше не ототожнюють з ринком грошей.

Аналіз попереднього періоду становлення та розвитку окремих складових світового фінансового ринку свідчить про те, що будь-яка його окремо взята частина починає розвиватися в міру виникнення потреби у ній. Світова практика показала, що зародження ринку було пов’язано з виникненням його позабіржових форм. Біржова торгівля з’являється значно пізніше. Запровадження термінових контрактів із товарними активами також значно випереджувало у часі використання інструментів, аналогічних до фінансових.

Цілі (мета) спекулятивного характеру мали підпорядковане значення, основним мотивом широкого застосування термінових контрактів на позабіржових, а пізніше на біржових ринках була потреба у страхуванні цінових ризиків. Так виникли форвардні контракти, а після їх повної стандартизації на біржових ринках – ф’ючерсні, що, в свою чергу, стали привабливим інструментом для здійснення особливо прибуткових та ризикових інвестицій, тобто їх почали використовувати й зі спекулятивною метою.

Спекулянти, купуючи ризики окремо від базових активів, почали брати їх на себе, даючи можливість виробникам та торговельним організаціям страхуватися від негативних змін цін і курсів у майбутньому.

Нині світовий глобальний фінансовий ринок дає змогу:

хеджувати ризики, пов’язані з присутністю на конкретному ринку, використовуючи кореляційний зв’язок з іншими ринками;

обирати найвигідніші варіанти інвестування з оптимальним співвідношенням дохідності та ризику;

глибше аналізувати суть ринкових явищ, яку не завжди можна виявити під час аналізу одного, окремо взятого сегмента ринку.

Термінові складові, у першу чергу біржові ф’ючерсні ринки, відіграють суттєву роль у досягненні макроекономічної стабілізації фінансової сфери, даючи учасникам змогу використовувати інноваційні технології та інструменти в системі управління фінансовими ризиками. Терміновий ринок, особливо його біржовий сегмент – ф’ючерсний, належить до ринку чистої (досконалої) конкуренції, на якому щодня відбувається взаємодія попиту та пропозиції через максимальну їх концентрацію. Саме цей ринок зарубіжні вчені використовують для вивчення та ілюстрації сучасних економічних теорій, які, у свою чергу, служать продавцям та покупцям базою для прийняття стратегічних і тактичних рішень на основі аналізу та прогнозування майбутніх цін і курсів базових активів.

Становлення цих сегментів ринків в Україні за період реформ практично не відбулося, укладання термінових контрактів майже не практикують ні на біржових, ні на позабіржових ринках. Більше того, ще від кризового 1998 р. діє «тимчасова» заборона Національного банку України щодо укладання термінових контрактів з валютою. Одна з основних причин такого стану справ – відсутність комплексного дослідження сучасних теорій і практики їх функціонування у країнах Заходу.

Саме це, на наш погляд, призвело до фрагментарного, безсистемного вивчення суті термінових фінансових інструментів, а точніше – лише ф’ючерсних та опціонних контрактів з базовими активами від зернових культур до валюти та відсоткових ставок з одночасними безуспішними спробами їх упровадження у біржову торговельну практику.

Українські науковці та законодавці, як, зрештою, й у всіх країнах колишнього СРСР, у перший період ринкових перетворень проводили поверхневі, дещо ажіотажні дослідження біржових ринків, причому вони вивчали, як правило, російськомовну літературу, переважно написану до 1917 р. і часів ведення нової економічної політики Радянського Союзу поч. 20-их рр. ХХ ст. Саме це дало змогу відроджувати характерні для ХХ ст. універсальні товарні біржі, на яких було дозволено здійснювати торгівлю різними товарами на умовах негайної поставки. Аналогічні процеси спостерігалися при становленні біржового фондового та валютного ринків.

У результаті цього на державному рівні були запроваджені, як нині виявилося, безперспективні заходи щодо організації бірж як потужних гуртових товарних ринків, які на Заході на сучасному етапі перетворилися у центри вивчення кон’юнктури та укладання термінових фінансових контрактів. Такий перебіг подій зумовлений прийняттям недосконалого біржового законодавства, яке не передбачало використання у біржовій торговельній практиці термінових контрактів [3], [2].

Наступний період становлення та функціонування бірж в Україні довів, що не можна у сучасних умовах вибухового розвитку інформаційних технологій, зростання обсягів торгівлі ставити завдання організації основного товарообігу реального товару та фінансових інструментів через біржі. Це було можливо та доцільно на початку ХХ ст., у ХХІ ст. уже виникає гостра необхідність створення бірж у вигляді ринків цінових та курсових ризиків, що функціонують окремо від ринків реальних активів, даючи змогу високоефективно управляти фінансовими потоками на макро- та мікрорівнях в умовах підвищеної цінової змінності.

Для створених у 1991–1992 рр. бірж упродовж наступних років виникла проблема впровадження термінових контрактів. Одночасно на державному рівні приймали дещо несподівані для біржовиків та органів державного регулювання ринку цінних паперів недосконалі законодавчі акти, такі як відомий Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» [1], в якому вперше можна натрапити на визначення термінових контрактів: товарних, валютних, фінансових