В Україні досі гострою проблемою залишається страхування цінових та курсових ризиків при здійсненні експортно-імпортної діяльності, оскільки основні міжнародні ринки мають високу амплітуду кон’юнктурних коливань. Це однаковою мірою стосується товарних, сировинних і фінансових ринків. Варто офіційно дозволити українським експортерам та імпортерам хеджуватися на міжнародних ф’ючерсних ринках, оскільки деякі з них і так уже здійснюють ці операції через свої офшорні філії.

Не менш гострою є проблема прогнозування цін і курсів. Тому, на нашу думку, процес становлення вітчизняного термінового фінансового ринку, в тому числі ф’ючерсного, доцільно розглядати у широкому контексті. Завдання полягає у створенні відповідної для потреб товарних та фінансового ринків номенклатури похідних фінансових інструментів, формуванні професійної спільноти її учасників і сучасної біржової інфраструктури, створенні сприятливих умов для участі українських інвесторів на зарубіжних ринках.

У 90-их рр. ХХ ст. розвиток світової економіки характеризувався підвищеною ціновою нестабільністю. Причому цінова змінність (volatilіty) набула небувалих розмірів, зросли швидкість, частота й амплітуда цінових коливань. Час від часу трапляються так звані цінові «шоки», наприклад, у 1987, 1997, 2000 р. різке зростання цін на нафту призвело до кризових явищ на всіх ринках, у тому числі фінансових. Після краху бретон-вудської системи стабільних валютних курсів інфляційні процеси почали відбуватися значно швидше, призводячи до змінності відсоткових ставок.

Складність прогнозування цих процесів пояснюється тим, що вони відбуваються в період глобалізації ринків. Глобальні процеси в економіці виникли в результаті становлення глобального виробництва та маркетингу, коли конкретна фірма перестала залежати лише від ринків капіталу країни, звідки вона походила, навчившись мобілізувати його в інших країнах і на інших ринках.

На думку автора, необхідно визначити місце ф’ючерсних ринків у структурі фінансового ринку. Це дасть змогу глибше зрозуміти їх економічну суть, показати роль та значення для економіки загалом. Більшість вітчизняних дослідників світового фінансового ринку поділяє його на сегменти, використовуючи як класифікаційну ознаку терміни виконання контрактів. Як правило, за цією ознакою фінансовий ринок поділяють на ринок грошей і ринок капіталу [6], [7], [21].

Однак у зарубіжній літературі можна натрапити на дещо інший підхід. Так, доволі нетрадиційну структуру запропонували професори Сент-Джонського університету (штат Нью-Йорк) М. В. Енг, Ф. А. Ліс та Л. Дж. Мауер [24]. За їх версією фінансовий ринок складається з п’яти частин, а саме: національних фінансових ринків, традиційних міжнародних фінансових ринків, міжнародних валютних ринків, євроринків та офшорних банківських ринків (рис. ).

Рисунок 1

Схема світового фінансового ринку [24]

Національні фінансові ринки складаються з ринків грошей, короткотермінового та довготермінового позичкового капіталу, валютного ринку, а також у розвинутих ринкових країнах до їх складу ще входить ринок похідних фінансових інструментів (ф’ючерсних та опціонних контрактів). На цих ринках діють певні обмеження, встановлені урядовою економічною політикою.

Традиційні міжнародні фінансові ринки надають послуги щодо здійснення позик та інвестицій між резидентами двох країн із використанням однієї валюти. Наприклад, «Укрексімбанк» у 1998 р. отримав позичку в німецьких марках від Кредитної установи для відбудови в сумі 30 млн. під гарантію Кабінету Міністрів України на фінансування розвитку малого та середнього бізнесу [9]. Такі операції проводять згідно з правилами, встановленими між двома контрагентами.

Міжнародні валютні ринки дають змогу здійснювати одночасну торгівлю різними валютами у провідних валютних центрах, таких як Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Париж, Чикаго тощо. Укладання угод на цих ринках здійснюється за правилами, встановленими національними законодавствами та саморегулювальними організаціями валютних ринків.

Євроринки складаються з ринків євровалют, ринків єврооблігацій, євродоларових ф’ючерсів та опціонів, валютних і відсоткових свопів.

Офшорні банківські ринки поділяють на «паперові» та «функціональні». Через перші здійснюється процес оформлення документації: операцій там проводять небагато або не проводять зовсім; а другі – активно займаються депозитними операціями і наданням позичок. Банки використовують такі «паперові» центри, як Багамські та Кайманові острови, з метою уникнення регулювання своєї діяльності та мінімізації податкових платежів. На цих ринках укладають величезну кількість термінових контрактів, продають і купують похідні фінансові інструменти.

Як бачимо, наведена структура світового фінансового ринку базується на такій класифікаційній ознаці, як державне регулювання. Але кожен з елементів даної структури має в обігу термінові фінансові інструменти.

Як зазначалося раніше, більшість українських вчених пропонує структурувати фінансовий ринок за критерієм часу виконання угод з фінансовими інструментами. У цьому контексті О. М. Мозговий [14], О. Д. Василик [6], А. О. Задоя, І. П. Ткаченко [7], А. А. Чухно, С. А. Селінков [21], І. В. Токмакова, В. Г. Краснов [20] відносно умовно поділяють фінансовий ринок на ринок грошей та інших платіжних засобів терміном дії до 1 року, ринок капіталів, який, у свою чергу, включає середньотермінове і довготермінове банківське кредитування, та ринок цінних паперів. Деякі автори у цій структурі виділяють валютний ринок з огляду на специфіку регулювання, хоча у цьому випадку використовують інший класифікаційний критерій. О. Д. Василик [6: 322] виділяє окремо ринок фінансових послуг.

Необхідно звернути увагу на дещо поверхневий аналіз цієї проблеми, зокрема у працях І. В. Токмакової та В. Г. Краснова [20: ]. На наш погляд, досліджуючи конкретний економічний процес, не варто обмежуватися лише навчальними посібниками і підручниками, не враховуючи монографії та дисертаційні дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Тим більше, що деякі підручники, зокрема недавно виданий у Росії за авторством А. А. Килячкова та Л. А. Чалдаєвої [8], містять різне трактування одних і тих же категорій та понять. Так, спочатку вищеназвані автори наводять традиційну структуру фінансового ринку, подаючи його як систему взаємопов’язаних валютного, кредитного та ринків цінних паперів [8: ], а через кілька сторінок кредитний