Наукові дослідження Майкла Спенса стосуються ринку праці та ринку освіти. В його статтях «Як досягти успіху на ринку праці» та «Як орієнтуватись на ринку» досліджено освіту як показник на ринку праці. Якщо роботодавець не може відрізнити високої та низької продуктивності праці, коли наймає нових працівників, то ринок праці скоротиться і перетвориться у ринок, де наймаються лише ті, хто має низьку продуктивність, за низьку плату. Це аналогічно до результату зворотного вибору на ринку, описаного Дж. Акерлофом, де залишаються тільки «лимони».

Припустимо, що претенденти на певну роботу можуть здобувати освіту до виходу на ринок праці. Як може роботодавець оцінювати майбутніх працівників? Хоча роботодавці не можуть безпосередньо оцінити продуктивність працівників, вони можуть дізнатися про їхній рівень освіти. Освіченість визначають за шкалою рівнів: грошовими витратами, докладеними зусиллями і часом. Як правило, претендентам здобути певний рівень освіти легше, ніж досягти високої продуктивності. З іншого боку, претенденти на роботу задовольняються мінімальним рівнем освіти. М. Спенс приходить до висновку, що замість невдачі на ринку, де високопродуктивні особи можуть залишитися за його межами, відбувається протилежне: працівники беруть участь у діяльності ринку праці та здобувають дорогу освіту лише для того, аби відрізнятися від низькопродуктивних претендентів на роботу.

М. Спенс також розглядає існування іншого явища, коли жоден претендент не здобуває освіти. Припустимо, що роботодавці не будуть сприймати освіту як ознаку продуктивності, тобто вони розраховують, що всі претенденти, незалежно від їхнього рівня освіти, мають однакову продуктивність на ринку праці. За таких умов роботодавці пропонують визначену платню всім претендентам на роботу, яких влаштовує саме така заробітна плата, оскільки вона є оптимальною для тих, хто отримав мінімальний рівень освіти.

Джозеф Стігліц аналізує ситуацію з асиметричною інформацією на страховому ринку. Аналогічно до акерлофського покупця та спенсового роботодавця, які не знають про якість, відому продавцеві, та продуктивності претендентів на роботу, страхові компанії не можуть визначити індивідуальні ризики страхувальника. З огляду на перспективи страхової компанії, страхувальники з високою імовірністю втрат вважаються «низькоякісними», тоді як страхувальники із низькою імовірністю – «високоякісними». Аналогічно до попередніх прикладів Дж. Акерлофа і М. Спенса, на ринку страхування наявна досконала конкуренція. Ця теорія, описана у статті Дж. Стігліца і Ротшильда «Рівновага на конкурентних страхових ринках: есе про економіку недосконалої інформації», є доповненням до попередніх робіт Дж. Акерлофа і М. Спенса.

Дж. Стігліц і Ротшильд встановили, що рівновага може бути двох видів: об’єднання та відокремлення. За рівноваги об’єднання всі індивідууми купують однаковий страховий поліс, а у випадку відокремленої рівноваги – різні угоди. Автори показують, що їхня модель не має рівноваги об’єднання. Поясненням цьому є те, що за такої рівноваги страхова компанія може вигідно «збирати вершки» на ринку, пропонуючи натомість угоду, більш вигідну для осіб із низьким рівнем ризику, але менш вигідну для індивідуумів високого рівня ризику. Єдиною можливою рівновагою є особлива відокремлююча рівновага, де дві відмінних угоди продаються на ринку. Одну угоду купують усі особи з високим рівнем ризику, і вона забезпечує повне покриття порівняно високого страхового внеску. Другу угоду купують усі особи низького рівня ризику, і вона гарантує незначну страхову премію з лише частковим покриттям. Як результат, кожен покупець вибирає між однією угодою без ніякої франшизи та іншою – з нижчою виплатою та франшизою.

Стаття Дж. Стігліца і Ротшильда є дуже актуальною, оскільки пояснює, чому парадигмою стала їхня класифікація: рівноваги об’єднання і відокремлення є тепер нормативними концепціями в мікроекономічній теорії взагалі та в інформаційній економіці зокрема.

Дж. Стігліц зробив великий внесок у дослідження ринків з асиметричною інформацією. У своїх працях, часто у співавторстві, він доводить, що економічні моделі можуть бути зовсім неправильними, якщо в них не братимуться до уваги інформаційні асиметрії. У праці «Раціонування кредиту на ринку з недосконалою інформацією» Дж. Стігліц і А. Вайс аналізують кредитні ринки з асиметричною інформацією. Вони показують, що для того, щоб зменшити втрати від непогашених кредитів, оптимальним для банків буде раціонування кредитів замість підняття ставки позичкового процента, як було передбачено класичним економічним аналізом. Оскільки раціонування кредиту є загальноприйнятим, то вищенаведені думки стали важливими кроками до більш реалістичної теорії кредитного ринку.

Важливість досліджень лауреатів
Нобелівської премії у 2001 р.

Аналіз ринків та інформаційних асиметрій, здійснений Дж. Акерлофом, М. Спенсом і Дж. Стігліцом, є фундаментальним для сучасної мікроекономічної теорії. Їхні дослідження дали відповідь на таке запитання: як різний розподіл інформації впливає на функціонування ринку? Цей аналіз показав слабкі місця неокласичних теорій, які відстоювали вільну конкуренцію на ринку і припускали, що всі учасники ринку мають однаковий доступ до інформації. Троє науковців здійснили революцію в економіці 30 років тому. Це дослідження є прогресивним у розумінні ринкових явищ. Крім цього, їхні моделі використовуються для того, щоб пояснити появу багатьох дослідних інститутів на противагу негативним впливам інформаційних асиметрій.

У прес-релізі Нобелівського фонду подано таку характеристику: «Джордж Акерлоф продемонстрував, як ринок, де продавці мають більше інформації про якість, ніж покупці, може погіршитися через обмежений вибір і низьку якість продукції. Він також підкреслив, що інформаційні проблеми доволі поширені і важливі. Таким чином, вклад Дж. Акерлофа як піонера досліджень у цій галузі полягає у тому, що він показав, як з допомогою асиметричної інформованості позичальників і кредиторів можна пояснити швидкозростаючі процентні ставки на позичковий капітал на місцевих ринках країн «третього