значної трансформації експортної структури, підвищення конкурентоспроможності експортного потенціалу шляхом модернізації діючих і запровадження нових, експортоспроможних виробництв;

використання наявних конкурентних переваг української економіки для зростання двохсторонніх торговельно-економічних зв'язків (у тому числі наявності передових науково-технічних розробок в окремих секторах промисловості, існуючої мінерально-сировинної бази, сприятливих природнокліматичних умов, наявності висококваліфікованої робочої сили, вигідного географічного положення);

зменшення від’ємного зовнішньоторговельного сальдо в українсько-німецькій торгівлі через стимулювання засобами тарифного і нетарифного впливу ввезення в Україну переважно інвестиційних товарів для модернізації української промисловості й створення передумов для зростання експортно-орієнтованих галузей;

інтенсифікації переговорного процесу з ЄС щодо зняття існуючих торговельних обмежень на поставку товарів українського походження, а також проведення двосторонніх консультацій щодо лібералізації ринку сільськогосподарських товарів;

розвитку інфраструктури зовнішньоекономічних представництв на основі самоокупності, вироблення механізмів державного впливу та підтримки розвитку мережі зарубіжних представництв українських фірм та об'єднань, ініціювання створення змішаних українсько-німецьких торгових палат для розширення співпраці, особливо у сфері малого та середнього бізнесу;

забезпечення ефективного рівня інформаційної підтримки українського експорту, вдосконалення виставкової діяльності шляхом залучення як державних, так і громадських коштів для надання підтримки участі українських фірм у найбільших ярмаркових заходах, що проводять у ФРН.

Окрема проблема торговельно-економічних відносин України з Німеччиною – існування торгових обмежень тарифного, нетарифного і технічного характеру. До товарних груп, що зазнають дискримінації в торгівлі з ФРН, належать такі, як металеві вироби, труби, окремі види хімічної продукції. При цьому функцію гальмування надходження вказаних товарів українського виробництва на німецький ринок виконують антидемпінгові розслідування.

Слід зазначити, що антидемпінгові та антисубвенційні розслідування і відповідні міжнародні переговори – це компетенція Комісії Європейського Союзу, зокрема Генерального директорату торгівлі. Відповідно до цього Німеччина як повноправний член ЄС свою зовнішньоторговельну політику здійснює значною мірою опосередковано, через Комісію Європейського Співтовариства. При цьому уповноваженим від ФРН міністерством з питань підготовки пропозицій та участі в роботі спільного комітету є Федеральне міністерство економіки і технологій Німеччини, зокрема департамент з питань зовнішньоекономічної та європейської політики.

Федеральне міністерство економіки і технологій ФРН проводить широку роботу серед підприємців Німеччини щодо роз’яснення своєї зовнішньоекономічної політики, зокрема щодо захисту ринку від недобросовісної конкуренції (в т. ч. проведення семінарів про застосування антидемпінгових та антисубвенційних заходів для боротьби з недобросовісною конкуренцією на світовому ринку). Але щодо питань проведення антидемпінгових заходів Німеччина діє відповідно до положень Андидемпінгового кодексу Світової організації торгівлі. При цьому слід зазначити, що Німеччина вже кілька років не ініціює нових антидемпінгових розслідувань проти поставок українських товарів, які останнім часом перетворилися в один із серйозних гальмівних факторів нетарифного характеру щодо торгівлі українськими товарами на світовому ринку.

Протягом 1995–2000 рр. та першого півріччя 2001 р. Комісія ЄС здійснювала антидемпінгові, антисубсидійні та спеціальні розслідування стосовно 44 країн Kommission der Europдischen Gemeinschaften. Mitteilung der Kommission an der Rat «Ьber die Auswirkungen der Abschaffung des Abgabenfreien Warenverkaufs im Innergemeinschaftlichen Reisenverkehr auf die Beschдftigung», Brьssel, den 17.02.1999; Bericht der Kommission «Achtzehnter Jahresbericht der Kommission an das Europдische Parlament ьber die Antidumping- und Antisubventionsmassnahmen der Gemeinschaft», Brьssel, den 11.07.2000; European Commission, Directorate-General for Trade «Note for the attention ofthe members ofthe anti-dumping comitee», Brьssels, 2001., у тому числі найбільше щодо імпорту з таких країн, як Федеративна Республіка Бразилія, Республіка Венесуела, Республіка Індія, КНР, Малайзія, Мексиканські Сполучені Штати, Республіка Польща, Республіка Корея, Російська Федерація, Угорська Республіка та деяких інших. Була серед них і Україна. Результат антидемпінгових дій – прийняття рішення про попередній митний розгляд, зміну податку, припинення поставок відповідних видів продукції.

Разом з цим, як показав аналіз експортних цін на продукцію, що поставляли до ФРН та інших країн ЄС, в ряді випадків антидемпінгові розслідування розпочинали не через порушення Україною антидемпінгового законодавства. Це були суто протекціоністські заходи, спрямовані на захист ринку своїх країн, що підтверджують і незалежні європейські експерти. Однак з метою попередження можливих дій такого характеру з боку Європейської комісії та забезпечення розширення присутності продукції українських підприємств на ринку Німеччини, а також здійснення заходів, спрямованих на захист національного товаровиробника в антидемпінгових розслідуваннях, доцільно:

удосконалювати структуру українсько-німецької торгівлі, впроваджуючи нові форми торговельних зв’язків, зокрема виробничу кооперацію, співробітництво на компенсаційній основі та організацію спільних виробництв шляхом закупівлі ліцензій;

звернути увагу суб’єктів підприємницької діяльності різних організаційних форм і форм власності (які мають безпосереднє відношення до виробництва та реалізації чутливої до антидемпінгових розслідувань продукції на зовнішньому ринку) на необхідність вивчення і врахування ними цінових умов на різних секторах ринку як ФРН, так й інших країн ЄС.

Доцільно також на державному рівні приділяти більше уваги здійсненню контрзаходів та антидемпінгових розслідувань щодо постачань на український ринок окремих товарів європейського виробництва.

Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Німеччиною регулює і регламентує відповідна договірно-правова база, що налічує близько 50 документів. Переважна більшість з них регулює відносини між нашими країнами в економічній сфері та включає як загальні обмежуючі угоди щодо розвитку торговельно-економічного та інвестиційного співробітництва, так і галузеві домовленості щодо специфічних питань співпраці в окремих галузях економічної діяльності.

Зокрема, з 1993діє українсько-німецький Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки та техніки, з 1996 p. набули чинності Угода про сприяння здійсненню та взаємний захист інвестицій та Угода про уникнення подвійного оподаткування податків на дохід і майно.

Галузеві угоди охоплюють основні напрямки українсько-німецьких відносин у транспортних галузях, сільському господарстві та енергетиці. Договірно-правова база українсько-німецьких відносин сприяє реалізації стратегічних завдань української економіки шляхом надання