Підкреслимо, що аналіз на основі відносних чисельних показників дає однозначні та об’єктивні результати, тоді як використання величин розрахункових ефективних курсів залежить від суб’єктивного вибору бази для порівняння. Так, методика МВФ, де «природний» обмінний курс обчислюють на основі вартості стандартного кошика споживача із 300 товарів і послуг [5; 145], для більшості постсоціалістичних країн ОЧЕС усе ще неприйнятна через значну розбіжність між стандартним і національним кошиком споживача як щодо кількості, так і асортименту товарів.

У подальшому аналізі як доповненні до основних положень неокласичної теорії зовнішньої торгівлі Е. Хекшера – Б. Оліна з урахуванням уточнень альтернативної концепції С. Ліндера – М. Кемпа – П. Кругмена [1; 72–78, 122–132] слід припустити, що:

рівень світових цін протягом періоду, що розглядають, залишається сталим;

відносна факторомісткість експортованого товару протягом періоду, що розглядають, не змінюється;

на внутрішньому ринку експортований товар є надлишковим, а імпортований – дефіцитним;

транспортні, торгові, митні та інші витрати однакові при експорті та імпорті;

тривалість циклу виробництва експортованого товару порівнюють із тривалістю періоду, що розглядають;

оплату всіх витрат здійснюють одночасно в момент завершення циклу «виробництво – продаж».

Складемо рівняння ціни одиниці експортованого товару (у безрозмірних відносних величинах):

1 = бint + бext + t + p (1),

де бint – це частка ціни, що включає оплату сировини, матеріалів, енергії, робочої сили, відрахування на амортизацію та інші виробничі витрати всередині країни; бext – це частка ціни, що містить усі витрати під час руху товару в одному напрямку; р – частка прибутку.

Очевидно, що частка всіх виробничих витрат (ресурсний коефіцієнт) складає:

б = бint + бext.

Припустимо, що Т одиниць товару продано на зовнішньому ринку за світовою ціною С дол./ од. На час оплати витрат внутрішні ціни змінились в о разів, а курс долара щодо національної валюти – у в разів.

Величину о визначають як:

о = (1 + i /100),

де і – інфляція за період, що розглядають (у %). Віддають перевагу використанню як показника інфляції абсолютного дефлятора ВВП (absolute GDP deflator) порівняно з використанням індексу споживчих цін (consumer price index) [5: 145–146].

Величину в обчислюють як співвідношення офіційного обмінного курсу національної валюти ErY (exchange rate) на кінець періоду, що розглядають, до обмінного курсу ErY-1 на кінець попереднього періоду тривалістю Y (рік, квартал тощо).

Позначимо через М коефіцієнт випереджувального зростання внутрішніх цін, що враховує різні темпи інфляції і зміну курсу іноземної валюти в країні:

М = о / в (2).

Запишемо умову рентабельності експорту для варіанта повернення в країну всієї іноземної валюти від проданого товару із подальшим конвертуванням у національну валюту за офіційним курсом. Зазначимо, що для повторювальних виробничих циклів, на відміну від разового випуску експортного товару, насправді різні терміни оплати витрат принципово нічого не змінюють. Для експортерів середньозважені витрати (у цінах базового року) протягом періоду, що розглядають, у підсумку є однаковими як для випущеної продукції, так і для оплати за сировину, матеріали, енергію та інші постійні витрати для нового виробничого циклу.

Очевидно, що експорт буде рентабельний за виконання нерівності:

TCв – бintTCо – бextTCв – tTCо – pTCв 0 (3).

Після перетворення формули (3) отримаємо:

в – бint о – бext в – tо – pв 0. (4).

Підставляючи у формулу (4) значення о із виразу (2), отримаємо:

в – бint Мв – бext в – tMв – pв 0

або

1 – бint M – бext – tM – p 0.

Таким чином, граничне значення коефіцієнта М, при якому ще забезпечується необхідний прибуток, становить:

М = (1 – р – бext) / (бint + t) (5).

Частку прибутку визначають таким чином:

p = 1 – бext – M (бint + t) (6).

Диференціюючи вираз (6), отримаємо:

dp/dM = – (бint + t) (7).

Мультиплікатор (7) показує, що збільшення М на один пункт зменшує прибуток від експорту на (бint + t) пунктів, що є особливо несприятливим для експортерів сировини і продукції, що потребує працемісткої переробки та, відповідно, високого ресурсного коефіцієнта бint. На економічну ефективність експорту немонетарний фактор бint має не менший вплив, аніж М, і в довготерміновій перспективі для забезпечення конкурентоспроможності на світових ринках товаровиробникам необхідно зменшувати матеріало-, енерго- і трудомісткість експортної продукції.

На рис. показано залежність коефіцієнта М від ресурсного коефіцієнта б, побудовану при незмінному значенні норми прибутку р ,3 і частки витрат t ,2 для трьох варіантів співвідношень між б, бint і бext. Як бачимо з рис. , відставання зростання курсу іноземної валюти від зростання внутрішніх цін найнесприятливіше для експортерів продукції національного виробництва без імпортної складової (нижня крива). За реекспорту (б бext) таке відставання менше впливає на рентабельність. Описана рівнянням (5) гіпербола в цьому випадку перетворюється на пряму М = (1 – р – бext / t), завжди розміщену вище від кривих, що описують інші варіанти. Проміжна крива відображає вплив відставання зростання курсу іноземної валюти від зростання внутрішніх цін на рентабельність експорту при однакових частках зовнішніх і внутрішніх витрат (бint = бext = ,5б) за ціною товару Т. Вказане співвідношення характерне для таких індустріальних країн ОЧЕС, як Україна, в експорті яких міститься велика частка вартості імпортних енергоносіїв та дорогих високотехнологічних комплектуючих виробів.

Зазначимо, що усі криві беруть початок з однієї точки на осі М з координатами а = 0; М = (1 – р) / t.

З рис. бачимо, що для збереження рівня рентабельності при збільшенні М частку виробничих витрат у ціні експортного