За даними, оприлюдненими Міністром економіки України Василем Роговим, нині з 260 інвестиційних проектів на територіях пріоритетного розвитку затверджено 166, а у СЕЗ - 94 "Урядовий кур'єр", 15 вересня 2000 р..

Отже, статистика справляє враження від кількості СЕЗ (ВЕЗ (ТПЗ), але актуальним залишається питання їх економічної ефективності та доцільності. Поки що українські СЕЗ, скоріше за все, не є проявом одного з законів діалектики німецького класика Гегеля про перехід "кількісних змін у якісні", що не завадило темі спеціальних (вільних) економічних зон стати однією з улюблених в українських аналітичних та політичних "надрах". У СЕЗ є як свої палкі прибічники, так і палкі супротивники. І справа тут не стільки у теоретичних розмірковуваннях, скільки у дійсних інтересах місцевих (регіональних) бізнес-еліт.

Дискусії щодо цих утворень точаться в Україні майже вісім років. З одного боку, у світі існує позитивний досвід, якій демонструє, що у країнах з перехідною економікою СЕЗ сприяють швидкому та вільному становленню ринкових механізмів і, за словами прихильника СЕЗ народного депутата України Валерія Коновалюка, є "моделлю для цілої країни" "Голос України", 19 вересня 2000 р.. Загалом у світі частина продукції, виробленої на території СЕЗ, перевищує 5% від загального об'єму світової торгівлі. Однак, на думку опонентів українських СЕЗ відповідна "модель" спрацьовує зовсім не так, як хотілося б, зокрема на макроекономічному рівні.

Це, перш за все, пов'язано з питаннями ефективності СЕЗ, з їх спроможністю залучення іноземних інвестицій та, поруч з тим, створення умов для повноцінного розвитку секторів вітчизняної економіки у просторі вільних економічних зон, у поєднанні

з особливостями оподаткування у цих утвореннях. Торкаючись відповідних проблем, народний депутат України Віктор Пинзеник вказував: "Ми створили по багатьох куточках України певні "острівці" з особливим режимом оподаткування, і цим самим дискримінували виробників в інших зонах. Не може держава мати кілька різних режимів оподаткування..." Із стенограми засідання Верховної Ради України від 16 лютого 2000 р.. І це є доволі складною проблемою, бо логічним виявляється й те, що створення пільгових умов для окремих підприємств, галузей фактично збільшує податкове навантаження на решту виробництв, а це призводить до існування нерівних умов в оподаткуванні.

Мають місце й інші контраргументи противників СЕЗ, доречні з точки зору стратегії економічного розвитку України та реформування. Одне з основних питань щодо ВЕЗ криється у проблемах створення урядом сприятливих умов для надходження інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх, по всій території України загалом, а не просто на окремих економічних "острівцях". Так, за словами Віктора Пинзеника, "вільною зоною має стати вся Україна" "Україна молода" 7 червня 2000 р.. У цьому визначенні міститься й особлива специфіка ставлення до СЕЗ з боку представників МВФ. Коментуючи цю позицію, народний депутат України, голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Рябченко вказує, що "з точки зору міжнародних експертів українські ВЕЗ протиприродні і їх треба закрити. На Заході хочуть, щоб вся Україна працювала у режимі, близькому до режиму вільної економічної зони. Тобто мова йде про інвестиційну спрямованість всієї економічної політики України" "День", 28 вересня 2000 р.. Однак, якщо дивитися на цю ситуацію об'єктивно, сьогодні в економічному просторі України це виявляється доволі складною справою. Нагадаємо, що на початок 2000 року кількість іноземних інвестицій у розрахунку на одного пересічного українця дорівнювала 66 доларам США.

Дана ситуація, як не парадоксально, додає балів прихильникам СЕЗ. За їх логікою виходить, що поки в Україні в загалі не покращено інвестиційний клімат, СЕЗ є просто необхідними. До того ж існує й мікроекономічній бік медалі. Апеляції до нього є доволі популярними серед прихильників СЕЗ. Наприклад, на місцевому, регіональному рівні "зони", так чи інакше, уявляються прямим шляхом до розв'язання проблем безробіття, поліпшення соціально-економічної ситуації у окремо взятих "економічно депресивних" місцях. Зокрема, якщо проаналізувати економічні процеси у СЕЗ "Яворів" (створена на початку 1999 р.), можна констатувати, що до її появи місцевий комбінат сірки фактично припинив свою роботу - собівартість тонни його продукції становила 100-120 доларів, а на світових ринках її можна було придбати за 58-60 доларів. Проте, після реалізації інвестиційних проектів, собівартість сірки знизилася до 38 доларів, а рівень безробіття знизився на 10% "Голос України", 7 березня 2000 р..

Однак, попри деякі досягнення, не можна скидати з рахунків того, що результати функціонування СЕЗ є дуже різними в окремих регіонах. Вони якісно відрізняються, зокрема, й за рівнем надходження інвестицій - чинником, якій має бути справжнім лакмусовим папірцем щодо ефективності існування СЕЗ. Зокрема, Донецька область залучила 237,7 млн. дол. інвестицій - 78% від суми, отриманої всіма регіонами України, де діють СЕЗ і ТПР. Натомість, доволі скромні інвестиційні досягнення виявилися у Луганський області (спеціальний режим інвестиційної