Проблеми і перспективи створення міжнародної системи безпеки - той факт, що Китай міг володіти світом ще до народження Христа

Реферат - Проблеми і перспективи створення міжнародної системи безпеки

той факт, що Китай міг володіти світом ще до народження Христа — вже тоді китайці мали компас, порох та інші знаряддя, які дозволили б їм отримати абсолютну перевагу над іншими народами. Але вони замість завойовницьких походів будували Великий Китайський мур, аби відгородитися від світу. Звісно, за тисячоліття ментальність народу могла змінитись, проте навіть у такому випадку Китай залежний від решти світу (технології, обладнання, ринки збуту) більшою мірою, ніж світ від нього.
       Нині, за оцінками фахівців Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD), частка Китаю у світовому обсязі торгівлі становить лише 3% — рівень серйозний, але не надто вражаючий. Вражає натомість потенціал китайської економіки: частка країни у світовому ВВП сягнула 10%, причому ВВП Китаю зростає на 5,5-7,5% щорічно, випереджаючи показники багатьох розвинених держав. Якщо економічна політика Китаю не зазнає змін і такі темпи зростання буде збережено, до 2015 року країна здатна зрівнятися у рівні ВВП зі США13.
       Втім, шлях до цього лежить через непростий процес завоювання зовнішніх ринків, збереження внутрішнього виробництва у конкуренції з дешевшим імпортом і здатності втримати позиції в гонці технологій. Усе це робить Піднебесну залежною від міжнародної економічної і політичної кон’юнктури та вимагає неабияких зусиль від урядовців, дипломатів і пересічних громадян. Тож говорити про настання китайської гегемонії у найближчі десятиліття буде ще зарано.
       Японія та азійські “тигри” (Південна Корея, Тайвань, Сингапур тощо) можуть скласти США конкуренцію в економічному плані, однак у політичній і особливо військовій сфері їх вплив незначний. Тим більше, що в політичному і військовому сенсі Азійсько-тихоокеанський регіон (АТР) з часів Другої світової війни — сфера впливу США. З іншого боку, економічний розвиток регіону під американською “військовою парасолькою” призвів до значної взаємозалежності США і країн АТР, подібної до залежності США/ЄС, що робить болісними різкі кроки будь-якої зі сторін і дає підстави стверджувати, що “війни” між США і АТР вестимуться виключно за столом переговорів між представниками найбільших компаній.
       Іншою вельми поширеною серед дослідників сучасної геополітичної ситуації тезою є передрікання розколу “Заходу” за лінією США/ЄС. До цього підштовхують як дедалі більші розбіжності в економічних інтересах сторін, так і низка чинників історичного та соціокультурного плану.
       Ще за часів “холодної війни” західний блок був суттєво менш централізованим, ніж східний. Сполучним елементом була не ідеологія, а економічна взаємозалежність, необхідність у присутності США як наддержави (і отже — “противаги” Росії) і, що є особливо популярним серед західних дослідників, — спільні цінності. Така “внутрішня” єдність виявилася міцнішою за контроль за допомогою танків і гасел. Але після дезінтеграції східного табору постало питання про глибину таких зв’язків і ступінь відповідності “базису” і “надбудови”. Виявилось, що простір, який ми за інерцією називаємо “Заходом”, не є абсолютно однорідним.
       На думку деяких дослідників, європейський феномен держави-нації є потенційним джерелом неприйняття універсалістських чи навіть трансатлантичних тенденцій розвитку світової спільноти. Європейський націоналізм, що сягає корінням “родинних” цінностей і спирається на поняття “рідної землі”, більш схильний до обстоювання сильної власної держави-нації, корпоративізму і протекціонізму14. Відтак суто економічні мотиви не є виключними і не можуть автоматично переноситись у площину готових рішень — треба зважати і на фактор “національних” (в сенсі держави-нації) інтересів кожної країни Старого Світу. Коли безпосередня загроза цінностям і способу життя європейців зменшилась, відповідно зріс скепсис щодо необхідності присутності на континенті США — традиційно змальовуваних як “плавильний казан”, уособлення універсалізму, прагматичності і “масовості”. Тож твердження про можливість “розлучення” Старого і Нового світів не є цілком безпідставним.
       Втім, доки “економічний гігант” ЄС залишатиметься неспроможним самостійно ефективно вирішувати політичні і військові питання — як це засвідчили боснійська криза, вагання щодо ситуації в Албанії у 1997 році і врешті нездатність сформувати єдину позицію щодо Косова — США зможе ефективно розігрувати карту “активного і рішучого”, а відтак необхідного елемента європейської структури безпеки. Цю тезу, до речі, підтримує і Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана, визнаючи, що США ще тривалий час відіграватимуть провідну роль в альянсі15.
       Одним з кроків до створення європейської структури безпеки могла б стати “європеїзація” НАТО: зокрема, начальником штабу має стати європеєць, власне штабна структура має зазнати змін задля орієнтації на Західноєвропейський Союз (ЗЄС) як орган планування і визначення завдань16. Однак рішення в альянсі ухвалюються консенсусом, тож обійти позицію США неможливо. І досі тиск європейських партнерів у бік “європеїзації” НАТО і навіть ухвалення відповідних декларацій не привели до зменшення присутності США на континенті і їх ваги у вирішенні питань безпеки.
       За умов, коли західні країни (і ЄС, і США) взаємозалежні економічно, але перебіг подальшої інтеграції викликає сумніви і різні трактування, можна спостерігати не однозначне співробітництво чи однозначну конфронтацію європейських країн між собою і з США, а радше “паралельні, іноді повністю узгоджені, а іноді зовсім розбіжні зусилля — балансування між внутрішньополітичними імперативами та вимогами взаємозалежності”17. Така непевна позиція Європи залишає широкий простір для дій американської дипломатії, які набули наступального характеру після призначення на пост держсекретаря Мадлен Олбрайт.
       До речі, прискорений сценарій залучення посткомуністичних країн Східно-Центральної Європи (СЦЄ) до НАТО вигідний США, оскільки вони (найактивніше — політично і економічно — підтримуючи прагнення країн СЦЄ повернутися до “лона європейської цивілізації”) отримують в особі цих країн нових союзників для “збереження своєї присутності в зоні традиційних інтересів США” — Європі18.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7