Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дозволяє продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного ви-робництва за більш низькими цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій промислово розвинутими країнами спричиняло гострі торгово-політичні конфлікти.

Експортні премії також є одним із торгово-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямій формі.

Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експорте-рам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і таким чином розширювати експорт.

Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експорте-рам надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звіль-нення компаній, які експортують товари, від оплати внутрішніх подат-ків чи надання податкових пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих експортних премій - це система звільнення від мита чи його повернення компаніям, котрі застосовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (т.зв. умовно безмитний ввіз і повернення мита). Суть цієї системи полягає в тому, що для розши-рення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, яке було сплачене за ввіз імпортної сировини чи напівфаб-рикатів, використаних для виготовлення цих товарів.

40. Протекціонізм і його сучасні форми.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від іноземної конкуренції розвиток націо-нальної промисловості неможливий. Посилення економічної могут-ності країни і необхідний для цього перехід від аграрного методу ведення господарства до створення власної національної індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні для національних підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлює створення власної національної промисловості. Кож-на спроба економічно відсталих країн ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на ринках іноземних виробни-ків. Можливості та засоби ведення конкурентної боротьби, якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють господарське слабкі держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із «зачарова-ного кола бідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не менше досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цього протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних заходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотна тенденція країни стали відгороджуватися один від одного все більш витонченими тарифними і особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:*

селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або окремих товарів;*

галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське господарство, в рамках аграрного протекціонізму;*

колективний протекціонізм проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них що не входять;*

прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких областях. У відносинах розвинених країн між собою це області сільського господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених країн з тими, що розвиваються це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. У торгівлі країн, що розвиваються між собою це товари традиційного експорту.

41. Світовий товарний ринок.

Дані про товарну структуру міжнародної торгівлі в світі загалом дуже неповні. Звичайно для класифікації окремих товарів в міжнародній торгівлі використовується або Гармонізована система опису і кодування товарів, або Стандартна міжнародна класифікація ООН . Найбільш значущою тенденцією є зростання питомої ваги торгівлі продукцією обробляючої промисловості, на яку до середини 90-х років доводилося біля 3/4 вартісного обсягу світового експорту, і скорочення питомої ваги сировини і продовольства, що займає приблизно 1/4.

Ця тенденція характерна як для розвинених, так і для країн, що розвиваються і є слідством впровадження ресурсозберігаючих і енергозберігаючих технологій. У товарній структурі світового експорту більше за 2/3 доводиться на продукцію обробляючої промисловості, причому її питома вага збільшується, і біля 1/3 на сировинні і продовольчі товари Найбільш значною групою товарів в рамках продукції обробляючої промисловості є обладнання і транспортні кошти (до половини експорту товарів цієї групи), а також інші промислові товари хімічні товари, чорні і кольорові метали, текстиль. У рамках сировинних і продовольчих товарів найбільш великі товарні потоки складають продовольство і напої, мінеральне паливо і іншу сировину, виключаючи паливо.

Основний об'єм міжнародної торгівлі доводиться на розвинені країни, хоч їх частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за рахунок зростання питомої ваги країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою. Основне зростання питомої ваги країн, що розвиваються сталося за рахунок нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Кореї, Сингапура, Гонконга), що швидко розвиваються і деяких країн Латинської Америки. Найбільші світові експортери в 1994 році (в млрд. дол.) США, Німеччина, Японія, Франція. Серед країн, що розвиваються найбільші експортери наступні Гонконг, Сингапур, Корея, Малайзія, Таїланд. Серед країн з перехідною економікою найбільші експортери Китай, Росія, Польща,