- створюється міжнародна зона під керівництвом міжнародного органу, в яку б входили Рур, Кільський канал та всі німецькі землі на північ від каналу.

У Великобританії був дещо схожий план:

- Німеччина розділяється на 2 частини -- Прусію і Баварію (пізніше на пленарному засіданні у Ялті Черчілль висловив думку, що непогано було б створити "ще одну німецьку країну зі столицею у Відні" [5. -- c. 369]);

- Рур, Вестфалія і Саар повинні підлягати міжнародному контролю.

Розчленування Німеччини переслідувало дві мети:

1) позбавити її можливості розпочати нову війну;

2) вивести її зі складу конкурентів на світовому ринку.

Рузвельт запропонував дати на вивчення це питання міністрам закордонних справ. На засіданні 7 лютого Сталін, Рузвельт і Черчілль ухвалили рішення про створення комісії для вивчення пропозицій про розчленування Німеччини.

Коли комісія в складі міністра закордонних справ Британії А. Ідена, посла США Вайнанта і посла СРСР Ф. Гусєва приступила до роботи у Лондоні, представник СРСР Ф. Гусєв 26 березня 1945 р. направив голові комісії листа: "Радянське правління розуміє рішення Кримської конференції про розчленування Німеччини не як обов`язковий план, а як можливу перспективу для тиску на Німеччину з метою зробити її безпечною у випадку, якщо інші засоби виявляться недостатніми". Після цього питання про розчленування Німеччини було зняте з розгляду комісії.

Спірним було питання про репарації. Запропонована СРСР сума репарацій в 20 млрд. доларів, з яких 50% -- Радянському Союзу, була ухвалена американською делегацією. Але британська сторона вимагала зменшення суми. Все ж таки сторони дійшли згоди і було вирішено стягувати репарації у трьох формах:

1) одночасне вилучення промислового обладнання, транспорту тощо протягом двох років після капітуляції;

2) щорічні товарні поставки поточної продукції;

3) використання праці військовополонених [7. -- c. 196].

Проте остаточне вирішення цього питання було покладено на Міжсоюзну контрольну комісію, яка мала збиратися у Москві [2. -- c. 353].

На третьому пленарному засіданні основним було польське питання: нові польські кордони і новий польський уряд. Щодо східних кордонів Польщі значних суперечок не було, хоча Рузвельт і мав намір приєднати до польської території Львів та деякі польські кордони, що виходили за межі "лінії Керзона". Але Сталін домігся того, що було вирішено провести східний кордон Польщі по "лінії Керзона" з відхиленням від неї в деяких районах на 5-8 км. на користь Польщі. Що ж до західних кордонів, то, за планом Сталіна, вони мали проходити по Одеру і Західній Нейсі з залишенням Штеттіна за Польщею. Цей проект викликав різке заперечення з боку голів американського та англійського урядів. Отже, з питання західних кордонів Польщі остаточного рішення прийнято не було, але Сталін, Рузвельт і Черчілль дійшли згоди, що "Польща повинна отримати значні прирощення території на півночі і на заході".

Ситуація з питанням польського уряду була дещо складніша. На момент проходження конференції існувало два польських уряди: у Любліні, який визнавав СРСР, і в Лондоні, який визнавали США і Великобританія. Черчілль висловив занепокоєння тим, що СРСР втручається у внутрішні справи Польщі: "Піднявши меч, щоб захистити Польщу, яка зазнала брутального нападу з боку Гітлера, ми ніколи не погодимося з ухвалою, яка не забезпечуватиме перетворення Польщі на вільну та суверенну державу" [2. -- c. 353-354].

США і Великобританія планували провести в Польщі демократичні вибори, без втручання інших держав, тим самим намагаючись залишити люблінський уряд Берута без підтримки СРСР. Радянський уряд не міг допустити втрати політичного впливу на таку стратегічно важливу державу, як Польща. Тому це питання не було вирішено остаточно, хоча союзники дійшли принципової згоди, що новий уряд матиме назву "Тимчасовий польський уряд національної єдності" і буде сформований на базі Тимчасового національного польського уряду з включенням деяких "лондонських" поляків. Заключні переговори з цього питання мали відбутися в Москві під керівництвом Молотова та послів Великобританії та США. Поступкою СРСР союзникам була "Декларація про звільнену Європу", яка передбачала проведення вільних виборів і формування демократичних урядів у Сх. Європі. Ця декларація мала стати гарантом розв`язання польської проблеми. Але це була формальна поступка Сталіна, оскільки на територіях, зайнятих Червоною Армією, реально міг бути проведений лише "радянський варіант" вільних виборів.

Невирішеним повністю перд початком конференції було питання створення ООН. Основи Статуту ООН були розроблені в Думбартон-Оксі у 1944 р. Але там не було вирішене питання про процедуру голосування в Раді Безпеки. На Ялтинській конференції було вирішено, що постанови Ради Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало 7 з 11 членів Ради. Питання підтримання миру та безпеки і інші важливі питання вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало 7 членів Ради, включаючи співпадання голосів усіх постійних членів Ради -- СРСР, США, Великобританії, Франції і Китаю, причому сторона, що бере участь у суперечці, що не несе загрози миру та безпеці, утримується від голосування. Якщо ж до одного з 5 постійних членів Ради мають застосовуватися будь-які санкції, ця країна має "право вето".

Ще в Думбартон-Оксі Сталін ставив питання про представництво в ООН усіх 15 союзних респубілк. На конференції в Ялті радянською делегацією ставилася вимога про прийняття в ООН хоча б 2-3-х союзних республік. Аргументувалося це тим, що, наприклад, Україна і Білорусія переважають за кількістю населення і політичним значенням деякі держави, членство яких в ООН ніхто не заперечує. Рузвельт у листі до Сталіна від 10 лютого 1945 р. підтримував його позицію, але