Про зміну ставлення у США до України говорив і той факт, що перший візит високопосадового представника нової президентської адміністрації Дональда Рамсфельда до України відбувся лише у червні 2001 року, через п'ять місяців після офіційної зміни влади у Вашингтоні. До того ж, перебуваючи в сусідній Польщі в середині червня, Дж.Буш не відвідав Україну, хоча про неї і йшлося у розмовах із польськими урядовцями. Україні декілька разів пропонувалося наслідувати досвід Польщі у виборі шляху розвитку. Дж.Буш також сказав, що "Польща відіграла... вельми важливу роль для України.... Польща і Сполучені Штати та інші європейські держави повинні працювати з Україною, аби допомогти їй зробити правильні рішення і правильний вибір у майбутньому. Цими рішеннями є свобода, демократія і відкриті ринки…". Критичні заяви щодо внутрішнього становища в Україні та майбутні плани НАТО щодо розширення, яке все ще не торкнулося України, пом'якшувалися розмовами про те, що "Європа, яку ми будуємо, повинна включати Україну...". Та все ж було зрозуміло, що силу власних європейських устремлінь Україні треба було ще довести.   

Дж.Буш замість концентрації на проблемах України, як це робив Б.Клінтон, почав провадити політику, спрямовану на нормалізацію відносин безпосередньо з Росією. Роль, яка відводилася Україні попереднім президентом у здійсненні впливу на Росію, виявилася невитребуваною. Популярними серед нової президентської адміністрації стали концепції "русоцентричної" "школи думки", представленої Дж.Метлоком та С.Хантінгтоном. Адміністрація Дж.Буша-молодшого не відмовлялися від України, проте демонстративний інтерес до українського питання з боку США залишився позаду.    

Основні проблеми україно-американських відносин на сучасному етапі (кінець 2000-2002 рр.)    

. Криза президентської влади в Україні   

Дві події протягом останніх двох років справили значний вплив на характер та інтенсивність україно-американських відносин. Перша з них - це зникнення 16 вересня 2000 року українського журналіста Георгія Гонгадзе - редактора опозиційного до влади Інтернет-видання "Українська правда". Коли згодом, у листопаді, лідер СПУ Олександр Мороз озвучив у парламенті плівки співробітника Служби охорони Президента майора Мельниченка, на яких голос, схожий на голос Л. Кучми, наказував позбавитися журналіста, у країні розпочалася внутрішня криза. На початку розгортання кризи США зайняли нейтральну позицію. Офіційне ставлення виражалося заявами про те, що спосіб подолання Україною наслідків внутрішньої кризи буде ознакою рівня демократичності та ступеня її розвитку як правової держави.   

У деяких українських мас-медіа, переважно з великою долею власності російського капіталу, а також у російських джерелах, близьких до президента В.Путіна, тривалий час обговорювалася тема існування "плану Бжезинського", нібито розробленого американськими політиками на чолі зі Зб.Бжезинським, в результаті якого президентська влада в Україні повинна була начебто перейти шляхом "безкровної революції" до "американського ставленника" [ним бачили саме екс-прем'єра]. Натякаючи на США, про залученість "неукраїнських сил" до розпалювання конфлікту неодноразово згадував і сам Л.Кучма. Під час "касетного скандалу" так званий "план Бжезінського" відіграв класичну дезінформаційну роль, відволік від можливої причетності до скандалу Росії (у змові з групами українських олігархів), оскільки вся вина була покладена на Захід. Після того, як Кучмі вдалося пережити вимоги про відставку, що звучали у 2000 році, про "змову" поступово забули.    

У межах принципу "невтручання у внутрішні справи партнера" під час кризи США пропонували Україні допомогу у різних її формах, переважно у розслідуванні справи зниклого журналіста, здійсненні експертиз, забезпеченні правової підтримки процесу, наголошуючи, що роблять це лише в якості консультантів. Та все ж саме з Заходу і особливо з США залунали найголосніші прояви незадоволення ходом розслідування, неефективністю українських правоохоронних органів та заклики до більшої прозорості їх діяльності.   

Внутрішня криза в України помітно погіршила і без того не надто теплі відносини з Заходом. Візити високоповажних гостей до України у час найгострішого розгортання кризи були нечастими. Тон подачі матеріалів про Україну у західній пресі став особливо та майже виключно негативний. Л.Кучмі та його оточенню закидалося придушення свободи преси в країні. Влада, що дискредитувала себе, також суттєво понизила зовнішній престиж нації. Міжнародний імідж України досяг критично низької точки.    

Першопочаткова розгубленість та обережність офіційних кіл Заходу невдовзі змінилася на критику та заклики до української влади забезпечити повне та прозоре розслідування справи. Майбутня, а тим паче теперішня належність України до Європи як ніколи раніше піддавалася сумніву: "...або Україна буде наріжним каменем в регіональній структурі, або стане місцем, де може закритися завіса на Схід". Якщо раніше прозахідну орієнтацію України намагалися заохотити та винагородити віднесенням її географічно до Центральної Європи, то тепер її розташування "перемістилося" до "східного флангу Європи" або й "західного флангу Росії" . "Касетний скандал" в Україні через його вибуховий характер та масштабні негативні наслідки Аріель Коен назвав "політичним Чорнобилем". Українська влада відповіла на критику загостренням антизахідних, а точніше антиамериканських почуттів та підозр.    

В результаті хвилі негативізму, що надходила на Україну із Заходу, в країні утворився політичний вакуум, який поспішила заповнити Росія. З її боку подібного стурбування станом демократії в сусідній Україні не спостерігалося. Навпаки, контакти між главами держав стали інтенсивнішими. Розпочалося помітне зближення сторін у різних сферах-економічній,