боку Німеччини, Італії, Франції та ЄС в цілому;
збереженням низки торговельних обмежень для товарів з України;
низькою ефективністю використання українськими підприємствами торговельних преференцій ЄС.
Динамічним є розвиток торгівлі з країнами CEFTA. Зберігається позитивне сальдо у 1998 р. і становить 173 млн.дол.
Країни Азії посідають друге місце в зовнішній торгівлі України (18,4 – 20,0%) сальдо торговельного балансу з ними додатне. Серед 41 азіатської країни, що ведуть торгівлю з Україною, перше місце посідає Китай – його частка в експорті України – 5,3-5,8%, але в імпорті всього 0,5%. Більш ніж по 2% в експорті України належить Туреччині і Таїланду, а серед інших країн Азії в торгівлі з Україною виділяються Сірія, Ливан, Іран, Японія, Індія, Південна Корея. В торгівлі України товарами з 37 країнами Америки виділяють США, а також Бразилія, Канада, Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу.
Основними напрямками стратегічної політики України, щодо інтеграції до світового ринку і удосконалення зовнішньоторговельної діяльності є
Поєднання структурної перебудови економіки з орієнтацією на активний експорт;
Збільшення експортного потенціалу країни із значною питомою вагою у його структурі виробів машинобудування та послуг;
Скорочення імпорту товарів непершорядного значення;
Диверсифікація ринків енергоносіїв та інших стратегічно важливих сировинних та матеріальних ресурсів;
Посилення державного регулювання зовнішньоторговельного балансу з метою зменшення від’ємного сальдо.
У регіональному аспекті одним із пріоритетних напрямків у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв’язками, подібністю економічних проблем.
У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу велике значення мають зв'язки з Європейським Союзом в цілому та особливо з такими країнами як Німеччина, Італія, Велика Британія.
Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все з Туреччиною, Грецією, Болгарією та Румунією.
Найперспективнішим партнером України на Далекому Сході є Японія, яка включила Україну до Генеральної системи преференцій.
Обмін товарів та послуг між різними країнами у зовнішній торгівлі здійснюється на основі міжнародного поділу праці, тобто спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції, що обходиться їм дешевше, ніж в інших країнах, та продажу цієї продукції на зовнішньому ринку. Однак жодна країна в світі не дозволить провозити через свої кордони нерегульовані потоки товарів.
Питання про обкладання товарів митом чи звільнення від нього, про ставки митних зборів, регулюється митним законодавством кожної країни.
Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність і тим, що підписує різні торговельні угоди, які визначають принцип торговельних взаємовідносин з іноземними державами. Основними типами таких взаємовідносин у наш час є протекціонізм та лібералізація (вільна торгівля).
Протекціонізм має на меті забезпечити сприятливі умови для реалізації на внутрішньому ринку товарів національного виробництва, захистити внутрішній ринок від іноземної конкуренції, зменшити безробіття.
Особливого захисту від іноземної конкуренції потребують молоді галузі, які не зможуть витримати початковий період розвитку, якщо їх не захистити від стихії конкуренції.
За економічними потенціалами Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання залишає першу сотню країн світу. Неабиякою мірою це пояснюється низькою конкурентоспроможністю експортного виробництва, обумовленою важливими періодом депресії в економіці, пов’язаної з структурними перетвореннями.
Жодна країна сьогодні не крокує до повної самостійності, але більшість з них намагається так сформувати структуру своєї зовнішньої торгівлі, щоб якнайменше залежати від іноземного контролю над попитом та пропозицією.
Взаємозалежність передбачає залежність однієї країни від іншої, тобто розвиток торгових зв'язків на основі взаємних потреб. Франція і Німеччина, наприклад, майже однаковою мірою залежать одна від одної як торгові партнери і, таким чином, маловірогідним є те, що одна з них скоротила поставки товарів, послуг, бо інша негайно відреагує.
У стані залежності найчастіше перебувають країни, що розвиваються. Як правило, ці країни значно більше залежать від повної промислово розвиненої країни, ніж остання залежить від них.
Країни, що розвиваються, також більше залежать від одного торговельного партнера.
Головними напрямками зовнішньої торговельної політики країн, що розвиваються, є подолання надто вищої залежності від інших країн, диверсифікація свого експорту шляхом розвитку нетрадиційної конкурентноздатної продукції випуск трудомісткої продукції, що потребує великих затрат низько кваліфікованої праці тощо.
Література:
Василенко Ю. “Роль зовнішньої торгівлі у платіжному балансі Україна”. Вісник НБУ. – 1999, №9.
Шкарбан Є. Потрібні нові орієнтири // Діловий вісник – 1999, №3.
Воронова Є.М., Мазаріні А.Л. “Експортний потенціал та розвиток зовнішньої торгівлі України // Конспект лекцій – К., 1994р.
