зайнятих у сфері послуг становить приблизно 30-40%, внутрішня структура характеризується підвищеною часткою виробничих галузей (транспорт, зв’язок) і пониженою – фінансової, інформаційної та соціальної. У до індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки частка зайнятих у сфері послуг є відносно висока внаслідок нерозвиненості промисловості або с/г. Н-д, у Сальвадорі цей показник сягає 69%, Гондурасі – 72%, Беніні – 74%. Серед галузей інфраструктури тут переважає готельний і ресторанний бізнес.
Зростання ролі інфраструктури у світовому суспільному виробництві та обігу потребує дальшого підвищення економ. ефективності всіх її галузей, і насамперед, транспортних. Транспортна інфраструктура є вадливим елементом світових продуктивних сил. У свою чергу транспортна інфраструктура активно впливає на розвиток економіки окремих країн і світового господарства в цілому. Завдяки розвитку міжнародного транспорту розширюються межі міжнародних відносин, збільшуються обсяги світової торгівлі; залучаються в міжнародні економічні, науково-технічні та культурні відносини нові території, країни й народи. Транспорт сприяє процесам інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин.
[4, ст. 273-275]
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕВ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ МІЖНАРОДНОМУ І НАДНАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ
Сьогодні можна говорити про світове господарство як глобальну господарську систему, що ґрунтується на національному, міжнародному і наднаціональному світогосподарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, яка функціонує на принципах ринкової економіки.
Сучасне світове господарство (ССТ) є цілісною системою, але ця цілісність складалась поступово. Вона формувалась в міру еволюції міжнародного поділу праці, процесу інтернаціоналізації господарського життя країн світового співтовариства, інтеграції груп країн в регіональні господарські комплекси (союзи) з міждержавним регулюванням соціально-економічних процесів, транс націоналізації виробництва.
Міжнародний поділ праці був тим об’єднуючим елементом, котрий створив систему світового господарства як сукупність взаємозв’язаних міжнародним обміном національних господарств, що виступають його підсистемами.
Вихід торговельних зв’язків за межі національних кордонів, тобто інтернаціоналізація сфери обігу (товарної стадії руху капіталу), і нині залишається загальною активною тенденцією для всіх країн світу, які прагнуть отримати економічну вигоду від міжнародного поділу праці і міжнародної торгівлі.
МПП – пов’язаний з обміном діяльності та її продуктами між національними державами.
Але сьогодні торгівельні зв’язки і обслуговуючі їх валютно-кредитні відносини між країнами утворюють лише первинний рівень цілісності міжнародних відносин до середини ХХ ст. Оформився наднаціональний світового господарства на первинному рівні (тобто на національному рівні), тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу поділяються на 3 основні групи:
- розвинуті країни з ринковою економікою;
- країни, що розвиваються;
- країни з перехідною економікою.
В розвитку міжнародного співробітництва важливу роль відіграє політична стабільність країни – це невелика ймовірність зміни її політичного статусу протягом тривалого часу у вигляді виникнення соціальних конфліктів (страйків), політичних актів типу тероризму, путчу.
Політичний ризик передбачає можливість: політичної змови, політичного перевороту, конфіскації майна, націоналізації об’єктів приватної власності.
Інституціональне забезпечення МЕВ – це сукупність правових норм (інституцій): конференцій, нарад, комітетів, комісії, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.
Національні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції “всередині” транснаціональних корпорацій, тобто внутрікорпоративний поділ праці. На відміну від міжнародного поділу праці, це – технологічний поділ праці в самому виробництві на основі одиничного поділу (тобто внутрішнього для транснаціональних корпорацій) у формі транснаціональної спеціалізації і кооперації виробництва. Єдиний виробничий процес розчленовується на операції, здійснювані в різних країнах. Частковий продукт в тій чи іншій країні, не має споживної вартості поза транснаціонально організованим процесом виробництва. Діяльність транснаціональних корпорацій, як одна з організаційних форм всесвітнього поділу праці, забезпечує регулярну циркуляцію в планетарному масштабі товарів, послуг, фінансових і сировинних ресурсів, знань, технологічного та організаційно-управлінського досвіду. Через участь в транснаціональному поділі праці національні господарства отримують прямий доступ до світового ринку товарів і капіталів, до нових технологій і сучасного менеджменту.
Міжнаціональні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані до виконання. В другій половині ХХ ст. в еволюції міжнародного поділу праці відбувалось якісне зрушення, яке виявилось як результат виводу капіталу за межі національних кордонів. Інтернаціоналізація охопила всі стадії руху капіталу (грошову, виробничу, товарну), набравши форм:
- інтеграції національних господарств в регіональні господарські комплекси зі структурою і пропорціями, оберненими на споживання регіону в цілому, і з міждержавним регулюванням економічних зв’язків;
- транснаціоналізації, тобто виходу виробничої і комерційної діяльності корпорацій (фірм) за національні кордони, котра розгалужується по всього світу у вигляді філій та дочірніх підприємств. Підрозділи транснаціональних корпорацій (ТНК), знаходячись на території національних держав, функціонують в значній мірі як економічно, організаційно і юридично незалежні організації, відносини яких з національними державами будуються на особистих договорах.
Міжнародний поділ праці – це поділ праці між країнами.
Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції, які здійснюють науково координат орські функції, і їхні постанови мають виконуватися безперечно.
Всесвітній поділ праці формує світове господарство як єдиний наднаціональний світогосподарський простір, який утворює другий, більш адекватний поняттю “світове господарство”, рівень світогосподарських відносин.
Єдиний світогосподарський простір – це наднаціональне середовище підприємства (бізнесу), в рамках якого діють єдині економічні, технологічні, правові і соціально-культурні вимоги до суб’єктів виробничої та комерційної діяльності.
Формуючись на базі всесвітнього поділу праці, єдиний світогосподарський простір втягує у свою орбіту національні господарства і їх підсистеми, закладаючи тим самим основи глобальної господарської інтеграції країн світового господарства. Це відбувається в міру створення в країнах певних умов: інформаційної технології, соціально-орієнтованої ринкової економіки, інтернаціоналізації правових і соціально-культурних норм тощо.
[18, ст. 11-16]