СЕРЕДОВИЩЕ МЕВ, ЙОГО СТРУКТУРА Й ОСОБЛИВОСТІ.

Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних завзятів.

Розрізняють внутрішнє і зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище – це внутрішня будова МЕВ разом з внутрішнім законом існування, функціонування і розвитку (ЗЕД, управління, суб’єкти, форми, види).

Зовнішнє середовище – це зовнішні фактори по відношенню до суб’єктів МЕВ, умови реалізації, форми та різні види МЕВ:

1. За сферами впливу:

- природно-географічні;

- політико-правове;

- економічне;

- соціально-культурне середовище.

2. За безпосередністю впливу дії:

- умови і фактори прямої (безпосередньої) дії – міжнародні організації, міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні мережі – це все становить інфраструктуру МЕВ;

- умови і фактори непрямої (посередньої) дії.

Природно-географічне середовище МЕВ.

Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а це відповідно відіграє значну роль у розвитку МЕВ.

Н-д: у країнах з теплим кліматом збирають 2 врожаї. Морські країни встановлюють між собою економічні зв’язки морським транспортом, країни одного материка використовують автомобілі і залізничний транспорт.

Неменш важливу роль відіграє геополітичне розташування країни – це розташування по відношенню до інших країн, на шляху чи перетині різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів спеціалізуються на наданні посередницьких послуг, фінансового, комерційного і транспортного плану.

Політично-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування як у плані їхнього розвитку. Міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення і узгодження інтересів суб’єктів МЕВ.

Міжнародна політика – це сукупність методів і засобів направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають інтересів МЕВ. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є прогресування від власної економіки і власної політики, яка залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Н-д: Якщо ЗЕД буде успішною, то краще буде розвиватися національна економіка, країна буде багатша, підвищиться життєвий рівень населення.

До важливих політичних інтересів відносяться:

володіння найновішою інформацією;

найсучасніші технології;

розвиток соціальної і культурної сфери;

підняття загального престижу.

Економічне середовище.

Одним із показників економічного потенціалу країни є факт ефективності і можливості використання природних ресурсів.

Н-д: Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобувати лише 15%, тому що немає ні потужностей, ні технології.

Наукові дослідження, розвиток засобів виробництва, техніки і технології відіграють велику роль у розвитку МЕВ.

Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни. Що розвиваються частіше імпортують сировину, або напівфабрикати там де є високий інтелектуальний потенціал, краще розвинена система комунікацій, транспортні мережі, що прискорює розвиток виробництва і ЗЕД.

Сприяє розвитку МЕВ і розбудована на суспільному рівні фінансово-кредитна система країни. Не менш важливим елементом економічного середовища є рівень доходів і рівень споживання у тій чи іншій країні.

Соціально-культурне середовище МЕВ.

Соціально-культурне середовище МЕВ зводиться до факторів, які випливають з поведінки людини. Складовою частиною є розвиток мотивації до праці (ділиться кваліфікована робота, престижна робота).

Одним із найважливіших факторів у розвитку МЕВ є порозуміння – здатність знайти спільну мову:

- знання різних іноземних мов;

- створення електронно-технічних норм переходу;

- розвиток засобів масової інформації;

- морально-етичні норми;

- формування нового мислення, злом старого мислення;

- вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;

- мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем;

- єдиний підхід до соціальної політики;

- досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між “багатими” і “бідними” державами.

З цією метою створюються так звані структурні фонди ЄС, різні цільові фонди ООН.

[18, ст. 16-18]

НАЦІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІКИ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ

Для характеристики структури світового господарства на первинному рівні, тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу підрозділяються на три основні групи:

- розвинуті країни з розвинутою економікою;

- країни, що розвиваються;

- країни з перехідною економікою.

Група розвинутих країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вони підрозділяються далі з метою аналізу на частково співпадаючі класифікації підгруп таких великих промислово-розвинутих країн:

- сім країн з найбільшим обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) в групі розвинутих країн з ринковою економікою (РКРЕ). Це – Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція та Японія;

- країни Західної Європи;

- Північна Америка, котра включає Мексику, Канаду та США.

Це – найбільш розвинута частина системи світового господарства, ядром якої є 3 головні центри сили: США, Японія, Західна Європа.

Країни, що розвиваються (КР) – це близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії, Європи.

Країни, що розвиваються, займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% всього населення Земної кулі. Валовий внутрішній продукт (ВВП) досягає близько 20% загального світового обсягу. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної. Але у них є такі спільні риси, проблеми та інтереси, котрі дають підстави об’єднувати їх в одну підгрупу. Цими рисами є:

- залежне становище в системі світового господарства;

- багатоукладний характер економіки;

- в цілому (за винятком деяких країн) все ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, с/г, виробничої та соціальної інфраструктури у порівнянні з промислово розвинутими країнами з ринковою економікою.

Виділяють 3 підгрупи країн, що розвиваються:

найбільш розвинуті країни – у 2000 р. Середньодушовий доход у цій підгрупі країн, що розвиваються, перевищував відповідний рівень “середнячків” в 3-4 рази, а нижньої підгрупи – у 15,2 рази;

- середньо розвинуті країни;

- найбільш