слабко розвинуті країни.
Про ступінь диференціації КР (країн, що розвиваються) за рівнем розвитку говорять і такі дані: на долю 8 індустріальних країн світу, що розвиваються (Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина, Північна Корея, Гонконг, Тайвань та Сінгапур), припадає чотири п’ятих (4/5) загального обсягу виробництва і експорту промислових виробів всіх країн, що розвиваються.
Найбільш розвинені країни, що розвиваються – це, насамперед, нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії та Латинської Америки (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика) – НІК першого покоління; Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі – НІК другого покоління; Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія – НІК третього покоління; Філіппіни, південні провінції Китаю – НІК четвертого покоління. До цієї підгрупи входять також деякі країни Перської затоки – Катар, Кувейт, ОАЕ, Багами, Бермуди.
Для НІК характерна експортна орієнтація виробництва, поступовий перехід до розвитку капіталомістких і наукомістких галузей, активне використання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) і зростаюча участь в вивозі капіталу.
За прогнозом Всесвітнього Банку, НІК займуть у ХХІ ст. більш високі місця у світовій економічній ієрархії, продемонструють в найближчі 10 років високі середні темпи зростання: у Південні Азії – 5,4%, Східні Азії – 7,7%, Латинській Америці – 3,5%.
Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словакія) та нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії.
Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому є схожими з проблемами, що стоять перед країнами, що розвиваються. Це – проблеми зміни економічних структур і адаптації поведінки населення і законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм інтеграції зі світовим господарством та ін.
Характер участі країн в міжнародному поділі праці країн з перехідною економікою має багато спільних рис з участю в МПП країн, що розвиваються. Відтак міжнародна торгівля країн з перехідною економікою за обсягом і структурою є багато в чому схожою з торгівлею країн, що розвиваються.
[18, ст. 11-13]
МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ Й ОЦІНКИ СЕРЕДОВИЩА МЕВ
Природно-географічне середовище МЕВ
До природно-географічного середовища МЕВ відносять:
- інформаційно-комп’ютерний характер технології;
- наукомісткість;
- ресурсозберігаючий, безвідходний і екологічно чистий тип технології;
- біотехнологічність, тобто технологія, яка ґрунтується на природних процесах.
Такі параметри забезпечують витримування світового рівня ефективності, продуктивності, якості та новизни продуктів, реалізацію принципів сучасного менеджменту. Реалізація цих вимог практично неможлива і малоефективна в рамках відособлення національних технологічних просторів.
Економічне середовище МЕВ – це єдиний економічний простір вільного пересування товарів і послуг, капіталів і робочої сили, інформації через кордони національних держав, а також вільний взаємо обмін національними валютами.
Економічне середовище формується в міру вироблення і реалізації єдиних вимог до міжнародної торгівельної, виробничо-інвестиційної та валютно-фінансової діяльності.
Єдиний економічний простір передбачає також наявність єдиних норм і стандартів організації і управління міжнародними процесами, втілених в принципах менеджменту.
В якості обов’язкової інфраструктурної компоненти економічного середовища світового господарства повинна вміщувати єдиний науково-інформаційний простір.
В рамках єдиного економічного простору регулювання економічного життя світового співтовариства відбувається на основі соціально-орієнтованих ринкових відносин і коригуючих функцій ТНК, ТНБ, міждержавних та наддержавних інститутів.
Правове середовище МЕВ – це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки.
Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного, приватного, цивільного та потенційного права.
Тенденція подальшого зближення правових систем держав, котра розповсюджується і на права людини, закладає фундамент всесвітнього правового простору.
Соціально-культурне середовище МЕВ – формується значно повільніше і суперечливіше, ніж інші середовища МЕВ.
Оцінка середовища відбувається на основі:
- досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між “багатими” і “бідними” держав;
- єдиний підхід до соціальної політики;
- формування нового мислення, злам старого мислення;
- вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;
- мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.
Кожне середовище МЕВ специфічне, але рівноправні і рівнозначні. Переважаючого середовища немає, його виділення залежить або від конкретних обставин, які роблять ту чи іншу сторону визначальною, або від цільової установки, конкретного завдання, кута зору в дослідженні мета системи світового господарства.
[18, ст. 16-18]